Сергій Єрмолаєв, Євген Емінов

З 1921 до 1923 року працював у Центральній хімічної лабораторії «Азнефті» в Баку. У 1923 році почав вчитися в Азербайджанському Політехнічному інституті, закінчивши який у 1928 році, пішов на роботу до Головної хімічної лабораторії нафтових заводів, де пропрацював до 1938 року. Одружився з Єлизаветою Шавердовою, в 1938 році у них народився син Володимир. Незабаром Євген Олександрович був знятий з посади заступника завідувача з наукової частини Центральної лабораторії Бакинських заводів і переведений на роботу рядовим інженером не за фахом.

Друзі допомогли перевестися до Москви. З 1938 до 1939 року Євген Емінов обіймав посаду директора нафтового заводу, що споруджувався, у Норії біля Тбілісі. У 1939-1941 роках працює в якості головного інженера «Техрацнафти» в Москві. У 1940 році народилася дочка Сабіна. 16 липня 1941 мобілізований до армії. Направлений до Калуги у 26-ту стрілецьку дивізію. Призначений начальником автотракторної служби дивізії. З 5 жовтня 1941 року по січень 1943-го він переніс поранення, полон, перебування у німецьких таборах в містах Сосниці, Чернігів, Бобруйськ, Барановичі. Потім етап у Маріупольський табір, де зустрівся з колишнім товаришем по службі Сутягіним, переведення до Бердянську на завод, відправку до Відня.

20 квітня 1944 року після допитів, побиття і знущання перепроваджений до штрафного бараку табору Ламсдорф. З травня 1944 до 1945 року перебував у таборі Освенцим (Аушвіц), де він зустрівся з генерал-лейтенантом Карбишевим, який брав участь у підготуванні повстання. Задум був розкритий, і його керівники загинули. Емінова перевели до Бухенвальда, потім у його філіал «Дора», звідки через хворобу перевели до табору інвалідів в Нордхаузен (березень 1945). При бомбардуванні табору авіацією союзників Емінову вдалося втекти, але його спіймали есесівці. З 26 квітня до листопада 1945 року, після звільнення табору американськими військами, знаходився в госпіталях Лейпцига, Ризи, Дрездена, Бреслау, в перевірочно-фільтраційному пункті в госпіталі. Отримав дозвіл на проживання у Можайську.

7 листопада 1945 року повернувся до Москви, де зустрівся з матір’ю, сестрою та дружиною. Після лікування загострення туберкульозного процесу став працювати головним інженером «Техрацнафти». За доносом секретаря партійної організації Сєрова був викликаний на допит в Прокуратуру СРСР у зв’язку з обвинуваченням у шкідництві. 10 листопада 1952 року був заарештований і доставлений до Луб’янської в’язниці, а потім у військово-режимну в’язницю в Лефортово. У лютому 1953 року був засуджений за звинуваченням у шпигунській діяльності, антирадянській пропаганді та агітації. Вирок: вища міра покарання 1 розстріл, із заміною 25 роками суворого режиму з конфіскацією майна.

1953-1954 рік — етап до Воркути, приїхав до табору при вугільній шахті «Капітальна». Навесні 1954 року переведений секретарем до проектної контори. У 1955 році режим утримання пом’якшили, і він подав прохання про перегляд справи. 17 грудня 1955 року був етапований до Москви. 31 травня 1956 року був звільнений, і зустрівся з родиною. У 1956 році повернувся на роботу, був призначений завідуючим сектором ВНДІ НП Міністерства нафтової та газової промисловості, де пропрацював до виходу на пенсію у 1983 році.

З 1978 року Євген Олександрович працював над своїми спогадами. Помер 11 січня 1986 року.

Сергій Єрмолаєв — автор автобіографічного роману «Записки врага народ», написаного на основі як документальних, так і не документальних матеріалів, особистих спостережень автора та розповідей його мами — Єрмолаєвої Єлизавети Сергіївни.

У романі описується історія родини, яка за збігом обставин стала жертвою стихії, що розбушувалася у 1920-1940 роках в СРСР.