З любов’ю від Кленсі. Щоденник хорошого собаки

Книга сподобалася. Тепла життєва історія. Коли читаєш, не потрібно напружуватися чи ламати голову над сюжетом. Невелика кількість головних героїв, що для мене теж є плюсом. Цікаво було читати книгу, розповідь якої була від імені собаки.

Певно, це була остання книжка Кемерона, яку я купила і прочитала! Автор, м'яко кажучи, списався. Читати нудно, усе банальне: і сюжет, і персонажі, і манера написання. Ще й купа помилок, бо видавництво не переймається якістю редагування. У мене є всі книги автора, і з кожною наступною я розуміла, що вона гірша за попередню. Якщо від «Життя і мета собаки» я плакала, то від «З любов’ю від Кленсі» плювалася. Помітила люту ненависть Кемерона до котів. У цій книзі коти змальовані істотами, не вартими існування. Якби йшлося про певну категорію людей, то автора б уже притягнули до відповідальності за таку дискримінацію. Але це просто коти. Про що книга? Про собаку, який живе з господарем, і має єдину проблему: кішку того ж таки господаря. Джей Бі (хазяїн собаки) не надто напружувався, вигадуючи імена своїм вихованцям, бо кішку звати Келсі, а собаку - Кленсі. Оповідь ведеться від імені собаки, його очима ми, читачі, усе бачимо, його вухами слухаємо. Добре, що хоч мізки маємо власні, щоб скласти враження про те, що відбувається з героями книги. А тих героїв (людей) не так і багато. Собак у книзі значно більше.:) Персонажі дивні, половина з них має купу розладів, які явно треба лікувати у психіатра. Гг нормальний, аж занадто порядний чоловік, добрий сусід, безвідмовний і м'який. Оточуючі користуються з того, що Джей Бі не може сказати НІ, а якщо каже, то це НІ просто ігнорують. У гг великі проблеми із встановленням власних кордонів, от не вміє чувак послати усіх туди, куди пішов рузький корабель. Анотація геть не відповідає змісту. Схоже, її писали, аби бодай чимось заманити покупців-читачів.

Чи можете надати інформацію про те звідки брали фото кішки та собаки для обкладинки?