Таємна історія

Клас, «Ті що співають у терні» перевидайте будь ласка, на неї в Олх попит страшний, а ціни не менш страшні

Тепер чекаємо «Маленького Друга». Дякуємо, що дослухаєтеся до читачів)

Дуже чекаю вже. Дуже б хотілося ще Звіяні вітром. Та ті що співають у терні. Зробіть друк по предзамовленю даже з повною оплатою. Зрозумієте скільки людей хочуть ці книги купити. Тираж цих книг був дуже давно.

Дуже чекаємо на «Маленького Друга» авторки

Мабуть, все-таки є певний сенс в твердженні, що наша цивілізація прагне трагедії. Зі стародавніх часів і до сьогодні ми намагаємось щоразу модернізувати сумне, зробити його цікавішим і заплутанішим: простіше, ми просто не змогли б існувати в світі, де ніхто б не помирав від зловісних змов чи кривавих війн, бо тоді б залишилися без можливості романтизувати і героїзувати. Книга Донни Тартт саме про це. Від початку ми знаємо, що один з героїв бути вбитий п'ятіркою інших. Вже перша сторінка дає чітко зрозуміти: ніяких «але» не буде – убивство дійсно сталось, убивці дійсно винні. То навіщо нам тоді це читати? В центрі сюжету – 6 героїв, всі вони вчаться в коледжі на кафедрі класичної філології, всі вони закохано дивляться на свого вчителя-елітарія, який прагне зростити не менше, ніж напівбогів. Темно-академічна атмосфера перших 150 сторінок книги просто вражає: це глибоке занурення в побут 20-річних студентів, які опановують Традицію Риму і Греції. Персонажі тут – типажі, Донна Тартт грає в гру «гіпертрофованої емоції», тобто показує персонажів з боку їхніх найвизначніших рис. Але, втім, це не білі аркуші, що дуже добре. Так чи інакше, а перша частина – лінійний шлях до вбивства Банні. Оптика, через яку ми все це бачимо, належить головному героєві, Річарду Пейпену, який є персонажем ззовні. І який щосили намагається бути поза відповідальністю. І от, коли справа стається, нам належить прочитати ще половину книги, де стається все найцікавіше. Суцільна тьма, що приходить після злочину. Поступова дегуманізація самих себе. Френсіс, який розтрачує себе на недалеких чоловіків.Генрі, який заради внутрішньої свободи йде на компроміси із совістю. Річард, який провалюється в алкосон. Каміла і Чарльз, що потрапляють в замкнене коло родинних зв'язків. А ще привід Банні, що нависає над ними. І от наприкінці стається те, до чого дійти не виходить взагалі ніяк. І це, тим не менш, не рояль в кущах. Разів п'ять я перечитав останню сторінку. І ще разів п'ять перечитаю усю книгу. Тож про що ця книга? Про цапа-відбувайла, який має очистити справжніх винуватців. Неодноразово Донна Тартт натякає: Банні відповідає карті «Повішений» в Таро. Варто розгадати, хто ж яка карта з інших персонажів. В цьому і сіль – це глибокий роман з інтертекстом. Ще ця книга про обраність, ми – сіль землі, нам можна все, бо ми розумні, цей наратив створює підгрунтя для подальших дій, часто – мерзенніших одна за одну. Ще вона про соціалізацію і її наслідки: наркотики, рандомний секс, спрагу емоцій і почуттів. І про темний бік усього вищеперерахованого. Але, що найбільше вражає: вона про невміння вихователя виростити зі своїх учнів людей, а не напівбогів. Бо люди вирізнються милосердям, а напівбоги владою. Тому ця книга про тотальне фіаско і тривіальне боягузтво... Немає можливостей переповісти усі принади цієї історії. Але вона вартісна настільки, що переживе усіх нас разом узятих. Епохальна геніальна книга, яка залишає неймовірно глибоке враження і впускає в себе назавжди. Або не впускає ніколи. 10/5 і низький уклін авторці за химерний і темний світ, з якого виходиш з глибокими думками про власне життя.