Для Томаса Манна впродовж усього життя море було джерелом туги й зануренням у глибини. Німецький романтик вважав його місцем звільнення від політичних, літературних та еротичних обмежень буржуазного життя — море було його місцем свободи й справжнього «я».
Все почалося там де Юлія, мати Томаса Манна, пізнала щастя дитинства — у великому, яскраво освітленому будинку на березі моря серед бразильських джунглів. У семирічному віці вона втратила матір і опинилася серед похмурого і холодного німецького Любека, де її залишив напризволяще власний батько і де, через роки, народився її син Томас. Але туга за теплим і сонячним берегом дитинства не полишала її до останнього.
Впродовж усього життя море було бальзамом для скривдженої душі письменника, яку він успадкував від матері, і дарувало йому свободу. Хлопець подорожував півднем, Італією та Середземномор’ям і закохувався в юнаків, але, дотримуючись тогочасних умовностей, одружився із Катею. Та через роки, на березі Тихого океану у Каліфорнії, Манну знову доводиться вивільняти своє глибоке і тужливе внутрішнє життя, перетворюючи його на прозу, яка стане зброєю проти Гітлера, за демократію, за свободу.
Свою любов до моря Томас передав доньці, яка стала океанографом і продовжила славу меланхолійної людини моря — невтомного дослідника океану людської душі.