Смерть бере відпустку

Раптове безсмертя в окремо взятій країні починаючи з новоріччя — щастя чи кара Божа? І на як довго? Що в цій ситуації мусить робити суспільство: похоронні контори, система охорони здоров’я, старечі будинки, злочинний світ, церква, уряд і монарх? За цим таким поворотом подій стоїть сама смерть — головна героїня роману Жузе Сарамаґу, володаря Нобелівської премії 1998 р. Із притаманним собі іронічним хистом автор занурюється в глибини її психології. Насамкінець постає питання: ким краще бути? Смертю чи її потенційною жертвою?

 

---

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

Відповідаємо на ваші численні коментарі про складність сприйняття тексту книжки. Тут справді довгі абзаци та речення, відсутні пунктуаційні знаки, крім коми й крапки. У книжці пряма мова не оформлена за правилами, а йде суцільним потоком в одному реченні. Початок прямої мови позначено просто великою літерою посеред речення.

Це своєрідний стиль письма автора, який перекладач повністю переніс за допомогою української мови в наше видання. Сам Сарамаґу пише (від імені оповідачки — Смерті), що ця оповідь перенасичена архаїзмами. Не дивно, адже Смерть уже тисячі років обіймає посаду, вона бачила багато на своєму віку, тому не можна звинувачувати її в такому. Це Смерть пише твір, історію свого кохання, розкриває перед читачем свою душу, звідси химерний синтаксис і архаїчна лексика.

Ще про стиль письма автора (з «Вікіпедії»):

Перед нами «гіпертекстуальний» текст, повний магії, фантастики, реальності, філософської глибини і незвиклих, чарівних пасажів. Руйнуються звичні словосполучення, слово набирають нових, несподіваних значень. «Безкінечні», неподільні абзаци перетворюються на тонку гру ерудита. Слова персонажів підхоплюються (або перебиваються) словами автора. То чується шум майже екзальтованого захоплення, то чуються нотки тих, хто сумнівається, то чується крик тих, хто проти. І все це (з особливим синтаксисом і пунктуацією) передається автором надзвичайно легко, так ніби ми слухаємо казку.

Додаємо фото сторінок оригіналу і нашого перекладу, щоб ви впевнилися, що таке оформлення – не помилка видавництва або друкарні, і тим паче не перекладача. Бажаємо вдумливого читання й непересічних вражень від цього тексту класика світової літератури.

Щодо перекладу імені й прізвища автора:

Португальською мовою ім’я та прізвище письменника звучать саме так: Жузé Сарамáґу. Згідно з португальсько-українською практичною транскрипцією літера «о» в кінці слова у ненаголошеній позиції вимовляється як «у»: Saramago [saramaˈgu], так само у ненаголошеному першому складі в імені
José [ʒuˈzɛ] — Жузе. Бразильським варіантом португальської мови в цій самій позиції «о» звучить як «о»
José [ʒoˈzɛ] — Жозе, однак письменник з Португалії і наш переклад здійснено з португальської. Оскільки правильна вимова легко відтворюється засобами української мови, то немає сенсу від неї відступати.