Загадкова кімната

Не розумію для кого цей переклад може бути приємним у читанні?! Така велика кількість діалектизмів почала вже з 62 сторінки, м'ягко кажучи, бісити. Чисто для експерименту вирішила виписувати їх, щоб було зрозуміліше про що я. Ось, що вийшло: ТИЦЯЄ, БЗДУРА (маячня, нісенітниця), ЖАХАЧКАХ (жахіттях, кошмарах), ЖАСНІ силуети (страшні, жахливі), на ПОЗІР, обіп'ята ЧОРНЮЩОЮ шкірою, ВІДТАРАБАНИТИ відповіді, топчу ряст, життя, яке мені НАЛЕЖАЛОСЯ, ҐИҐНУЛИ, розпач ПАТРАЄ мені своїми ЗУБИСЬКАМИ, крізь ГАБУ млості проривається чоловічий голос, почуваюся СПРАВДЕШНЬОЮ ШТУКАРКОЮ, клієнт із дуже ТЛУСНИМ гаманцем. А ось це тільки на 63 сторінці: НИКАЮ туди й назад (ходжу), чудовий ХЛОП, нове модне СЛОВИСЬКО, грубі гроші (до 63 сторінки використано як мінімум двічі), двері ШПАРКО відчиняють... А це суто із 81 сторінки: справжнє нутро ХАРЦИЗЯКИ, малих сірих ПОТОЛОЧЕЙ... Ось частина речення з тієї ж 81 сторінки: «...щоб МИШВА встигла ПОРСНУТИ деінде, якщо в когось із їхнього КАГАЛУ вистачило зухвальства ТИРЛУВАТИСЯ  десь поблизу.» Нагадаю, що всі слова та словосполучення виписані з 19 сторінок тексту. Я не філолог, звичайно, але на мою скромну думку, такий переклад точно стилістично не підходить для триллера, в якому йдеться про маєток у вікторіанському стилі та дівчину, яка знаходить передсмертну записку. Особисто в мене є питання до перекладача та редакторів. Загалом сюжет цікавий, але переклад точно не для широкого загалу...

Я ось читаю ці коментарі і диву даюсь, як люди жадібно хочуть лишатись тупими. Не розширювати свій словниковий запас. Як люди відштовхують власну мову і, відповідно, власну ідентичність! А я скажу інше. Якщо ви ще не знаєте цих слів, то це ще зовсім не значить, що це діалектизми. Це всього лише значить, що у вас дуже вузький словниковий запас. А ви просто не хочете знати більше. Бо 90% цих слів є літературними і зовсім не місцевим говором. Це раз. А по-2, лише самому перекладачу відомо, яку лексику використовував автор. Якщо події відбуваються у вікторіанську епоху, то нема нічого дивного, якщо сам автор використовував давніші слова, історизми і т.д. - перекладач зробив переклад відповідно. А якщо є тупі чайники, які знають 3 слова і не хочуть розвиватись, то це їхня проблема, і аж ніяк не видавництва, чи перекладача, чи редакторів. Якщо ви тупі, то читайте відповідну туалетну літературу. Через таких от «читачів» видавництва не раз і змушують перекладачів робити дуже низькоякісні, спрощені переклади. Щоб і чайникам було зрозуміло.

Вирішуючи питаня, чи купувати цю книгу в фірмовому магазині Клубу, чомусь запитав у продавця, чи не зроблений переклад західноукраїнськи діалектом? Про це в магазині не знали. Як в воду гледів, переклад не літературною українською, а недоречним для сюжету, який розвивається у Лондоні, західноукраїнським діалектом. Не читав, а перечипався по декілка разів на сторінку через ці «загальновживані» та «літературні» україньські слова. Спеціально під час читання шукав тлумачення цих слів у словниках та їх етимологію, описавши всі поля сторінок книги. Закрив би очі на такі слова, як би вони були рідковживаними, але переважна більшість з них притаманна саме для західної України. Така «гвора» має місце бути, але там де вона є природньою, мені особисто це до вподоби саме там з повагою до особливостей західної України. Але західноукраїнський діалект далеко не є розмовним всієї України, не потрібно його так наполегливо нав'язувати всім. Доречно під час читання книги слідкувати за сюжетним розвитком подій у Лондоні літературною українською, а не переноситись в уяві до Львова чи Франківська (зі всією повагою до цих міст та їх містян з їх говірками). Незалежно від читачки Samuliak та змісту її відгуку теж виписав ці «загальновживані» українські слова: рам'я (лохміття, обривки матеріі); нівроку (непогано, так як треба); на моріжку (на густій молодій траві); слоїчок (від польск. слоїк - банка з широким горлишком); сколошкати (злякати, сполошити кого-небудь); філіжанка (з турецької через польску/румунську - чашка, склянка); хлоп (від польск. - чоловік, хлопець; зневажливе - селянин, мужик, крипак); грубі гроші (великі гроші); топтати ряст (жити, ходити по землі); пензлювати (сленг. «костиляти», «гребти», «валити» - йти); крізь габу млості (габа - турецьке сукно, покривало; млість - почуття розслабленості, знемоги, хворобливий стан); колежанка (подружка); басаман (смуга на тілі від удару); розмплющуватися/заплющуватися (розплющувати/заплющувати очі); сню наяву (від снити (розмовне) - бачити уві сні); гандж (від західн. - вада, недолік); коц (грубе вовняне однотонне вкривало з начисами); наразі (від польск. - поки що); нарваний (від західн. - неврівноважений; сленг - ризикований, бездумний, нестримний); доста (розм. західн. - досить,достатньо); ніц (діал. з польск. - нічого); рефрен (від фрнц - приспів); клямка (дверна щеколда; сленг - нав'язлива ідея, зацикленість); з копита вскач (фразеологізм - відразу, раптом); креденець (буфет) тощо. Робіть висновки самі. Як приклад недоречності використання у перекладі таких діалектизмів є слово ХЛОП, застосоване до доктора Вілсона (психотерапевта, друга батька Лізи - головної героїні), згідно з описом (ст. 64) який має охайну сиву борідку, тобто є вже немолодим чоловіком, признаним фахівцем з богатою клієнтурою, є однолітком баткьа головної героїні. Але ж його в перекладі називають не загальновживаним словом «чоловік», а «хлоп». У західній Україні це широковживане слово, але в іншій частині України отримали б добряче на горіхи, назвавши такого чоловіка хлопом, оскільки це слово асоціюється, в кращому випадку, з хлопцем, але ж ніяк з немолодим чоловіком вже з сивою борідкою. Отже, недоречний переклад книги, обтяжений диалектизмами, який портить всі враження від сюжету, які є протилежними перекладу. У підсумку: кожен з діалектів української мови має місце бути, але існує літературна українська, яка більш доречна для перекладів та має на меті об'єднувати. Пропозиція: у разі видання Клубом книг з перекладом певниму діалектом української - робіть про це відповідну позначку з метою уникнення відповідних невдоволень читачів.

Цікава книга, неочікуваний хід подій, кінець дужее несподіваний та трохи важкий морально. Книга читається на одному диханні Дуже сподобалась 😍

Люди, що пишуть про «західноукраїнський діалект», я з Полтави і ЖОДНОГО невідомого мені слова не було у книжці. У вас просто малий словниковий запас, крапка.