Щиголь

Неймовірна кількість згадок про країну-терориста. НЕ РЕКОМЕНДУЮ.

По факту оцінка чисто для КСД, за красивий формат і саму книгу, сюжет посередній, не цікавий, не динамічний, тай аж занадто промосковський як на американську письменницю, не можу і не буду нікому рекомендувати цю книгу

Тотальний рашен момент…авторка для мене не існує просто 🚩🚩🚩🚩

🥰Ви знаєте, я давно вже не отримувала такої читацької насолоди від прочитання! Ця товстенька книжечка - одна з трьох, написаних американською письменницею, за яку вона отримала Пулітцерівську премію в 2014 році, а в 2019 роман було екранізовано з шикарним зірковим складом (ще не дивилася, але обов’язково!). В мене склалося таке відчуття, що Данна Тартт ретельно працювала над кожним реченням (недарма ж писала роман десять років)! Настільки глибоко описано все-все-все, починаючи з думок хлопчика Тео і закінчуючи описом прекрасного витвору мистецтва. Це була по справжньому довга емоційна подорож, де з кожною новою сторінкою ти переймаєшся долею головного героя, який в 13 років втратив єдину рідну душу. Цим непідробним сумом, цією синівською любов’ю, незримою присутністю мами в різних життєвих ситуаціях пропитана книга від початку і до останньої сторінки. 🤦♀Здивувала американська система опікунства - чесно, жах! Вибісила пофігізтична система освіти - де наркотики так легко дістати - шок! Де дітей відпускають по течії поки дорослі зайняті своїми справами. Продвинута країна - де найближчі родичі бабусі та дідусі відмахуються від внука, де батько присаджує до алкоголю і готовий на все, щоб отримати дитячі грошенята🤦♀ В романі описано багато соціальних проблем, зокрема дитячий алкоголізм і наркозалежність, і як не дивно навіть божевільний трудологізм дорослих - забезпечене матеріальне життя теж має свою ціну. Але попри всі жахи, які я описала вище, в романі багато любові. Любові до хороших людей (навіть до не хороших в головного героя є прояви ніжності, жалю та симпатії), прихованої любові до Неї, неоднозначного почуття до босяка Бориса, який сам себе виховував і, звісно, став тим ким став, але залишився справжнім Другом; любові-опіки до песика Попчика - ох ця подорож автобусом через континент досі в мене перед очима; особлива любов до прекрасного… Я полюбила мистецтво ще більше, читаючи цей роман🥰настільки смачно тут описані картини, предмети антикваріату і відношення до них мого улюбленого персонажа Гобі. Як на мене, саме він і мав би бути цим самим Головним Героєм, адже його велике серце допомогло Тео пройти шлях від загубленого в житті хлопчика до сформованої Людини, здатної відповідати за свої вчинки.

Доброго дня,нещодавно дочитала,крутий сюжет і в цілому книга.Але хотілося б зробити зауваження щодо друкарських помилок шкода але в книзі їх досить багато,з однієїм сторони коли швидко читаєш їх можна і не помітити але не у випадку цієї книги..