Закрыть
Восстановите членство в Клубе!
Мы очень рады, что Вы решили вернуться в нашу клубную семью!
Чтобы восстановить свое членство в Клубе – воспользуйтесь формой авторизации: введите номер своей клубной карты и фамилию.
Важно! С восстановлением членства в Клубе Вы востанавливаете и все свои клубные привилегии.
Авторизация членов Клуба:
№ карты:
Фамилия:
Узнать номер своей клубной карты Вы
можете, позвонив в информационную службу
Клуба или получив помощь он-лайн..
Информационная служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Если Вы еще не были зарегистрированы в Книжном Клубе, но хотите присоединиться к клубной семье – перейдите по
этой ссылке!
Вступай в Клуб! Покупай книги выгодно. Используй БОНУСЫ »
УКР | РУС

Кейт Мосс - «Лабіринт»

Отзывы в прессе

Пік Суларак

Сабартський хребет

Південний захід Франції

Понеділок. 4 липня 2005 року

Єдина цівочка крові точилася із внутрішнього боку її блідої руки, неначе червоний шов на рукаві білої сорочки.

Спочатку Еліс подумала, що то просто муха, і не надала цьому значення. Комахи становлять професійну небезпеку на розкопках, і незрозуміло, з якої причини мух більше високо в горах, де вона працює, аніж на головній ділянці розкопок, розташованій нижче. Згодом краплина крові впала на її оголену ногу, бризнувши наче феєрверк у небі в ніч на честь Ґая Фокса.

Цього разу вона таки зважила на кров, помітивши, що поріз на згині ліктя знову відкрився. То була глибока рана, котра ніяк не хотіла гоїтися. Еліс тільки зітхнула і притиснула пластир та бинт щільніше до шкіри. А потім злизнула червону цяточку зі свого зап’ястка, оскільки поруч не було жодної живої душі, яка б це бачила.

Кілька пасом волосся кольору брунатного цукру вибилися з-під кепки. Вона заклала їх за вуха, витерши чоло хустинкою, зав’язала свій «кінський хвіст» у тугий вузол на потилиці.

Зосередженість порушено, Еліс звелася на свої стрункі, злегка засмаглі ноги. Одягнена в шорти з відрізаних джинсових штанів, вузьку білу безрукавку та капелюх, вона скидалася на пересічного підлітка. Раніше їй це не подобалось. Але тепер, ставши дорослішою, Еліс уважала, що краще виглядати молодшою за свій вік. Єдиною шикарною дрібничкою були її срібні сережки у формі зірочок, що виблискували, неначе вогники.

Еліс відкрила пляшку з водою. Вода була теплою, але змучена спрагою Еліс на те не зважила і випила її до дна великими ковтками. Нижче, над щебенистою заглибиною дороги, тремтить легкий туман. Угорі — нескінченно-блакитне небо. Цикади ведуть свою невтомну пісню, ховаючись у тіні сухотрав’я.

Вона була в Піренеях уперше, хоча почувається тут як удома. Їй розповідали, що взимку урвисті піки Сабартських гір вкриті снігом; навесні тендітні квіточки ніжно-рожевого, фіалкового і білого кольору вибиваються зі своїх схованок та густо вкривають значну частину гір; на початку літа насичено-зелені пасовища де-не-де поцятковано жовтцем. Але зараз сонце вповні підкорило землю, обернувши всю зелень на суху коричневу масу. Це справді чарівне місце, хоча дещо й непривітне. Воно бачило занадто багато та приховує незліченну кількість таємниць, щоб залишитися в мирі з самим собою.

У головному таборі на нижньому схилі Еліс бачила колег, що стояли під великим брезентовим шатром. Зараз вона могла ледве розрізнити Шелаг у її чорному модному вбранні. Цікаво, чому вони припинили працювати, адже тільки початок дня? І немає жодної причини для перерви, але зрештою вся їхня команда є трохи деморалізованою.

Переважно вони виконують копітку й монотонну роботу: копають, очищують, укладають каталог та роблять записи. Досі не виявлено нічого значущого, що б виправдало їхні зусилля. Вони натрапили на кілька фрагментів горщиків і ваз раннього середньовіччя та на кілька наконечників стріл кінця дванадцятого чи тринадцятого століть. Проте не було жодних свідчень щодо наявності палеолітових поселень, що становили чільну мету розкопок.

Еліс дуже кортіло спуститись додолу і приєднатися до друзів та колег і, зрештою, впорядкувати свій одяг. Її рана нестерпно боліла, литки затерпли від сидіння навпочіпки, а м’язи плечей були напружені. Утім, Еліс знала: якщо зараз вона припинить роботу, то втратить запал.

Здається, удача нарешті їй посміхнулася. Ще раніше вона помітила щось блискуче під величезним каменем, що охайненько притулився навпроти гори, неначе був залишений тут гігантською рукою. Хоча Еліс не могла зрозуміти, що це за об’єкт і який він завбільшки, вона не переставала копати весь ранок і думала, що вже невдовзі дістанеться його.

Еліс знала, що потрібно когось покликати або принаймні сказати про це своїй найкращій подрузі Шелаг, яка очолювала розкопки. Сама Еліс аж ніяк не була професійним археологом, просто волонтер, який робить щось вартісне під час літніх канікул. Але сьогодні був її останній день на цій ділянці, тому вона хотіла показати себе з кращого боку. Якби вона спустилася вниз до головної стоянки просто зараз і розповіла про своє відкриття, то всім би закортіло долучитися до її роботи. В такому разі то вже було б не її відкриття.

Дні й навіть тижні потому Еліс згадувала цей момент. Вона згадувала, яким було світло, металічний присмак крові та набитий пил у роті, й дивувалася тому, як по-іншому все могло б скластися, якби вона таки зробила перерву. Якби лишень вона дотримувалася правил!

Вона допила останню краплину води зі своєї пляшки і запхала її в рюкзак. Протягом цілої години потому чи навіть більше Еліс без упину працювала, тимчасом як сонце підіймалося дедалі вище та ставало все спекотніше. Єдиними звуками довкола були скреготіння металу по камінню, дзижчання комах й коли-не-коли шум легкого літака вдалині. Вона відчувала краплини поту на верхній губі та між своїх грудей, але не покидала роботи, аж поки, нарешті, отвір під каменем не став досить великим, щоб можна було просунути туди руку.

Еліс стала навколішки і зіперлася щокою та плечем на камінь. Потім, тремтячи від хвилювання, просунула руку глибоко в темну, сліпу безодню й одразу ж зрозуміла: інстинкти її не підвели і вона, врешті-решт, знайшла щось вартісне. Знахідка була гладенькою та слизькою, але металевою, не з каменю. Міцно вхопивши її та переконуючи себе не надто поспішати, Еліс поволі та обережно витягла свою здобич на поверхню. Здавалося, земля затремтіла, не бажаючи віддавати власний скарб.

Густий, насичений запах вогкої землі наповнив її ніс та горлянку, хоча вона навряд чи на це зважила. Еліс уже поринула в минуле, зачарована частинкою історії, яку вона обережно тримала в руках. То була досить важка округла пряжка, що через свій вік та тривалий час, проведений під землею, взялася чорними й зеленими плямами. Еліс витерла знахідку пальцями та посміхнулася: з-під бруду її очам почали відкриватися срібні й мідні деталі. На перший погляд знахідка здавалася також середньовічною, бо такою пряжкою заколювали плащі та мантії. Еліс раніше вже бачила такі.

Знаючи про небезпеку раптових висновків і про спокусливе перше враження, вона таки не змогла втриматися, щоб не уявити власника цього скарбу, який уже давно помер і який, мабуть, ходив цими стежками. Незнайомець, історію котрого вона нещодавно дізналася.

Зв’язок з минулим був таким сильним, а уява настільки поглинула Еліс, що та навіть не помітила, як величезний валун зрушив зі свого споконвічного місця. Утім, якесь шосте чуття змусило її підвести очі. На частку секунди світ навколо завмер, не існувало ні простору, ні часу. Вона була зачарована старовинним каменем, що, сколихуючись і нахиляючись, почав граційно падати в її бік. Ув останній момент світло заломилося. Чари розвіялись. Еліс зірвалася з місця, то перекидаючись, то скочуючись боком, якраз вчасно, і завдяки цьому уникнула зіткнення. Валун глухо вдарився в землю, здійнявши в повітря хмари блідого коричневого пилу, потім покотився собі далі, ніби в уповільненому русі, доки остаточно не зупинився десь біля обніжжя гори.

Еліс відчайдушно хапалася за кущі та дрібну поросль, намагаючись зупинитись. Якусь мить дівчина лежала в багні розпростерта, спантеличена й дезорієнтована. Коли до неї дійшло, наскільки близько вона була до загибелі, то вся аж похолола. "Занадто близько до вічного спокою", - думала вона. Глибоко вдихнувши, Еліс зачекала доки світ перестане крутитися довкола.

Поступово глухі удари в її голові вщухли. Біль у шлунку вгамувався, і все почало приходити в норму. Відтак вона сіла та спробувала критично оцінити ситуацію. Її коліна обдерті до крові. Вона забила свій запясток, коли незграбно приземлялася, воліючи вберегти пряжку, яку все ще стискала в руці. Проте загалом обійшлося хіба що кількома порізами та синцями.  "Я жива й не ушкоджена".

Еліс зіп’ялася на ноги та обтрусила пил, почуваючись цілковитою дурепою. Вона не могла повірити, що припустилася такої елементарної помилки - не закріпила каменя. Дівчина поглянула на головний табір, що розташувався нижче. Вона була здивована, але одночасно відчула полегшення: здається, в таборі ніхто не бачив і не чув нічого. Еліс здійняла руку, готова привернути до себе увагу й покликати когось, аж раптом помітила, що з боку гори, на місці, де раніше стояв камінь, з’явився вузький отвір, ніби вхід, вирізаний у горі.

Подейкували, буцімто ця гора наповнена схованими посланнями та загадковими печерами, тому Еліс і не надто здивувалась. І якщо, на її думку, вона вже якось довідалася про вхід до гори, то немає жодної причини казати про це комусь іще. Дівчина переконувала себе, що це саме вона дізналася чи, радше, вгадала.

Утім, вона вагалася, бо знала: потрібно, щоб із нею пішов іще хтось. Це ж-бо по-дурному, можливо, навіть небезпечно йти туди самій без підтримки. Їй були відомі всі лиха, що могли б трапитися. Але в будь-якому випадку вона не повинна бути тут і працювати самотуж. Шелаг про це не знала. Крім того, щось тягло Еліс усередину ніби щось особисте. То було її відкриття.

Еліс казала собі, що нема жодної причини турбувати інших археологів, безпідставно збуджувати їхні надії. Якщо там є щось варте дослідження, то вона комусь про це неодмінно розповість. Вона нічого не робитиме, просто хоче подивитися.

"Я тільки на хвилинку".

Еліс стала дертися нагору. Коло входу до печери була велика заглибина в землі, де стояв камінний охоронець. Волога земля ожила через несамовите переплетення черв’яків та жуків, що раптово повилазили на денне світло й тепло після такого тривалого часу. Кепка Еліс лежала на землі там, де вона впала. І лопатка також там, точнісінько на тому ж місці, де дівчина її залишила.

Еліс вдивлялася в темряву. Отвір був не більше як п’ять футів заввишки та близько трьох футів завширшки, мав нерівні та грубі краї.

Раптово вона збагнула, що не хоче йти далі. Вона не хоче бути тут взагалі! Проте щось неминуче затягувало її все глибше в лоно гори.

Через наступні десять метрів тунель завершився. Еліс опинилася біля входу до печерної закритої камери. Дівчина стояла на природній кам’яній платформі. Пара пласких широких сходинок просто перед нею вели до головної частини, де земля була вирівняна та гладенька. Печера була приблизно десять метрів заввишки і, либонь, п’ять завширшки, створена швидше людиною, ніж самою лише природою. Дах був низьким та склепінчастим, неначе стеля підземної каплиці.

Еліс вдивлялася, піднімаючи єдиний мерехтливий вогник вище. Її турбувало вже знайоме пронизливе відчуття цікавості, яке вона не могла контролювати. Вона вже зібралася спуститися додолу, але несподівано побачила напис на камені нагорі. Дівчина нахилилася, намагаючись прочитати, що там написано. Можна було розібрати тільки перші три слова та останню літеру N чи то H. Решта були розмиті або відколоті. Еліс протерла літери пальцями й вимовила кожну з них. Її голос, відлунюючи дещо вороже та загрозливо, пронизав тишу:

- P-A-S-A-P-A-S... Pas a pas.

Крок за кроком! Що це означає? Слабкий спогад пробився крізь її підсвідомість, неначе давно забута пісня. Потім вона згадала.

- Pas a pas, - знову прошепотіла Еліс, але це був просто порожній вислів. Це молитва? Чи застереження? Без знання сутності, вислів утратив сенс.

Тепер уже нервуючи, Еліс підвелася і спустилася східцями неквапом. Цікавість боролося в ній з передчуттями, і вона відчула, як на її худих оголених руках з’явилася гусяча шкіра чи то від тривоги, чи від холоду в печері.

Еліс тримала запальничку високо, освітлюючи собі дорогу, йшла обережно, прагнучи не пропустити чи порушити чогось. На нижній сходинці вона зупинилася, глибоко вдихнула і ступила крок у густу, як смола, темряву. Її очі розрізнили лише задню стіну печери.

З такої відстані їй було важко впевнитися в тому, що річ не просто в грі світла чи відблиску тіней від запальнички, але виглядало так, ніби на камені намальовано або викарбувано колову систему ліній та напівкіл. На підлозі перед нею стояв кам’яний, подібний до вівтаря, стіл, близько чотирьох футів заввишки. Зосередивши погляд на малюнку на стіні, щоб таким чином тримати себе в руках, вона рушила вперед. Тепер Еліс бачила систему краще. Вона виглядала як певний лабіринт, хоча пам’ять їй підказувала, що щось тут не зовсім так. Це був не справжній лабіринт. Лінії не вели до центра, як годилося б. Еліс не змогла б пояснити, чому вона була аж так упевнена у цьому, але вона просто знала це.

Не спускаючи лабіринту з очей, вона підступала дедалі ближче. Її нога натрапила на щось тверде. Пролунав неясний глухий удар у щось пусте та почувся такий звук, ніби покотився якийсь предмет, зрушений зі свого місця.

Еліс глянула вниз.

Її ноги почали тремтіти. Слабкий вогник в її руках замиготів. Шок відібрав здатність дихати. Вона стояла на краєчку неглибокої могили, у якій лежали два людські скелети, чиї кістки з часом очистилися. Сліпі очниці одного з черепів дивилися прямісінько на Еліс. Інший череп, відкинутий її ногою, лежав боком, ніби відвернувши погляд геть від дівчини.

Тіла було покладено одне біля одного, обличчями до вівтаря, як і різьблення на надгробку. Вони видавалися симетричними та мали ідеальні лінії, але могила не навіювала почуття спокою. Жодного натяку на мир. Вилиці одного черепа було розламано, увігнуто всередину, неначе маска з папўє-маше. Кілька ребер іншого скелета були поламані й виступали, ніби крихкі гілки мертвого дерева. 

"Вони не можуть зашкодити мені", - подумала Еліс.

Рішуче, не піддаючись страху, вона змусила себе зігнутись, дбаючи про те, щоб не пошкодити ще чогось, і швидко оглянула могилу. Між тілами лежав кинджал, лезо якого потемніло з роками, а також кілька фрагментів одягу. Поряд була шкіряна сумка на ремені, досить велика, щоби вмістити маленьку коробку чи книжку. Еліс спохмурніла. Дівчина була впевнена: щось подібне вона бачила раніше, але не могла пригадати.

Круглий білий об’єкт, розміщений поміж гачкоподібних пальців меншого скелета, був настільки дрібним, що вона мало не пропустила його. Без перестану вагаючись, Еліс витягла з кишені пінцет. Вона обережно вивільнила предмет і наблизила його до вогню, м’яко здмухуючи пил, щоб роздивитися краще.

То була маленька кам’яна каблучка, проста й непримітна, з гладенькою поверхнею. Вона також видавалася на диво знайомою. Еліс пригледілася пильніше: на внутрішній стороні знахідки висічено візерунок. Спочатку вона гадала, що це якась печатка, але раптово збагнула. Вона зиркнула на помітки на боковій стіні печери, потім перевела погляд назад на каблучку.

Візерунки виявилися ідентичними.

Еліс не була побожною. Вона не вірила ні в рай, ані в пекло, ні в Бога, ні в диявола, ні навіть в істот, що, згідно з віруваннями, живуть у цих горах. Проте вперше у житті її переповнило відчуття присутності чогось надприродного, неосяжного, чогось більшого, ніж її власний досвід та розуміння. Вона відчувала ворожість, і це відчуття повільно передавалося її шкірі, голові й підошвам.

Еліс забракло сміливості. У печері раптово стало холодно. Страх стис її горло, перехопивши подих у легенях. Еліс звелася на ноги. Вона не мусила опинитися тут, у цьому давньому місці. Зараз вона у розпачі намагалася вибратися з печери, втекти геть від свідчення жорстокості, подалі від запаху смерті, назад до безпеки яскравого світла.

Але було запізно.

Над нею чи позаду неї, вона не змогла розібрати де саме, раптом почулися кроки. Звук відбивався в обмеженому просторі, відлунюючи від гори та каміння. Хтось ішов до неї.

Еліс тривожно роззирнулася, упускаючи запальничку. Печеру заполонила пітьма. Дівчина спробувала бігти, але, дезорієнтована в темряві, вона не могла знайти шляху назад. Вона спіткнулася, її ноги підломилися.

Еліс впала. Каблучка відлетіла до купи кісток туди, де лежала раніше.