Цікавинки перекладу книжок Ребекки Яррос!
Отже, перед нами – фентезі, яке наробило багато шуму у світі. Для того, щоб дати йому оцінку, слід наперед пояснити декілька деталей. По-перше, я як перекладач хочу бути об’єктивним в оцінці і, на щастя, це для мене легко в даному випадку. Чому? Бо я вже вийшов з того віку, коли читають казки. По-друге, слід відразу внести чітку різницю, – є різні фентезі.
В одному випадку фабула фентезі – це лише оболонка, а насправді твір зачіпає дуже глибокі проблеми людини, людства чи цивілізації. В іншому – це просто казка і action.
У першому випадку можемо навести як приклад сагу Джона Толкіна «Володар перснів» або семилогію Клайва Льюїса «Хроніки Нарнії». І перший, і другий автори у фентезійній формі ведуть розмову про складні речі людського буття. Ці твори є багатошаровими, – читати їх можуть як діти, так і дорослі, – кожен щось для себе відкриє. І таких творів насправді є небагато. Властиво, мабуть, Толкін і був одним із зачинателів стилю фентезі – книга написана після ІІ світової війни як реакція на неї, як її метафоричне відображення. Всі ми бачили прекрасну серію фільмів «Володар перснів» – яскраву, динамічну, естетичну кінокартину. Проте читати текст книги є непросто – він, м’яко кажучи – в’язкий і його треба «жувати». Не знаю чи сучасний масовий читач погодиться на такий подвиг. І навпаки, коли ми повернемося до «Хронік Нарнії» – то побачимо легкий і динамічний текст, написаний гарною мовою, але… часткова екранізація цього твору виявилась провальною. Я це стверджую відповідально, оскільки сам перекладав перші чотири томи.
Рушаємо далі. Фентезі Ребекки Яррос, без сумніву належить до розважального типу і не несе глибинного морального чи етичного посилу. Схожою літературою забиті полиці у наших книгарнях. Можна вибрати будь-яку з них і при достатньому досвіді читача з перших сторінок стає зрозумілою канва твору. Чому тоді саме ця книга наробила стільки шуму в літературному світі і блискавично стала мегапопулярною в читацькій авдиторії? За швидкістю популяризації її можна навіть порівняти з книгами Дж. К. Ролінґ «Гаррі Поттер».
Мені здається, що головна особливість книг Ребекки Яросс полягає в тому, що вона відчула дух часу, відчула який тип читва потребує читач, – про що писати і як писати. Ні для кого з нас не є секретом, що ми живемо в час інформаційного вибуху і шалених темпів поглинання інформації.
І тут авторка продемонструвала свої головні таланти – вона, без сумніву майстер інтриги і тримає читача в напрузі не тільки до кінця повісті «Четверте крило» (і «Залізне полум’я» теж). Інтрига розпочинається вже з самої назви «Четверте крило» – яке четверте, коли крил тільки два? Вона тримає нас в напрузі буквально на кожній сторінці. Я спробую пояснити це.
Я читач з великим стажем, – належу до вимираючого типу людей – homo reading. Щодня читаю літературу як художню, так і нон-фікшн, а донедавна і наукову. Здивувати при такому читацькому досвіді (понад 50 років щоденного читання) непросто… Іншими словами, мені знайомі різні літературні стилі. Проте коли я прочитав роман Жауме Кабре «Моє каяття» я був вражений структурою твору і його стилістикою, – не менше п’яти сюжетних ліній переплітаються між собою у часі (декілька століть) і просторі. Найбільше дивувало уміння автора переходити від сюжету до сюжету. Це було неймовірно. І думав собі, що перекладачі, мабуть, посивіли, поки переклали цю книгу.
Ребекка Яррос використовує схожі прийоми. У неї будь-яке речення у діалозі (а діалогів там дуже багато) може бути перемикачем сюжету або просто переходом на іншу сюжетну лінію. Тому це феєрверк непередбачуваних карколомних подій. На початку перекладати було непросто, аж поки стало зрозуміло, що кожен такий епізод – це чергова петелька інтриги у плетиві роману і це стиль автора. Авторка вміло закладає незрозумілі з першого погляду колізії, які можуть розкритись далеко попереду або навіть вже у другому романі.
Я просто наведу приклад. В «Залізному полум’ї» герої використовують особливий тип холодної зброї з магічними властивостями. Вперше про цю зброю під назвою alloy-hilted dagger згадується у «Четвертому крилі» буквально двічі на весь роман і то побіжно. Під час перекладу виникли труднощі, обумовлені не тільки складністю безпосереднього перекладу терміну, але також і браком інформації. Дослівно можна було перекласти як «кинджал із сплавним руків’ям», що аж ніяк не було зрозумілим. Тож переклади цього терміну у «Четвертому крилі» були доволі обтічні. Проте вже аж у «Залізному полум’ї» виявилось, що ця зброя дуже важлива і лише в цьому романі авторка дає розлоге пояснення того, як вона діє і для чого призначена. Тому нам з колегою по перекладу паном Богданом Горватом довелось перебрати багато різних варіантів аж доки ми знайшли прийнятне рішення – ємке і лаконічне водночас. А яке воно – оцінювати читачам ;)
Я недарма на початку вказав, що Ребекка Яррос вловила дух часу. Стиль, яким вона пише, можна умовно назвати «піксельним». Кожен діалог – це ряд несподіваних смислових «пікселів», які при подальшому читанні складаються у цілісну картину. Така стрімкість розвитку подій відбиває особливість сучасного сприймання інформації, де будь-який термін може приховувати під собою ціле явище або пласт культури.
До речі, про культуру.
Як уже було згадано вище, кожен з трьох авторів світових культових творів назавжди увійшов у культурну матрицю людства і ми нащодень користуємось словами або мемами з їх творів. Толкін дав нам поняття Мордор і орки, Льюїс – Нарнія (чарівна країна радості), а Ролінґ – Гоґвортс, Волдеморт і горокракс. Що залишить Яррос?
Свій роман «Четверте крило» Ребекка Яррос написала в кращих канонах бестселера або, в кінематографічному терміні, – успішного блокбастера. Все як належиться, – три лінії : драматична – вічна війна, трагічна – смерть улюбленого героя, чудового друга (ім’я навмисно приховане) і любовна – кохання між Вайолет та Ксейденом. Але ось тут у мене особисто виникають деякі застереження. І я, як перекладач, маю привілей висловлювати власну думку, мабуть, всупереч сучасному мейнстріму.
Мова піде про постільні сцени. Авторка дуже гарно і поволі розгортає цю сюжетну лінію (відразу дуже еротичну) і врешті ставить її майже в центр роману. Проте я добачаю певне протиріччя – двадцятирічна (може трохи старша) героїня мислить як зріла жінка і тут я вже бачу саму Ребекку. Чи може бути така юна дівчинка як Вайолет такою досвідченою і чуттєвою? В сучасному світі знесені всі табу, але ніхто не відміняв естетичних канонів. Мабуть, авторка намагалася «піднести чуттєву любов», а може це просто данина моді. Мені здається, що в цьому випадку вартувало би використати спосіб, знаний митцями як non finite, – незавершене, або натяк. Далі уява якнайкраще допише все сама…
Ще одного аспекту я хотів би торкнутись. Це, звісно, точно мейнстрім сучасної популярної маскультури – використання ненормативної лексики. Дехто з відомих блогерів твердить, що у сучасному світі слова настільки стерлись, що до свідомості/серця/розуму можна достукатись тільки «гарячими зворотами»… Все інше вже не працює. Мені складно з ним сперечатись, бо частка істини у цьому є. Але ненормативну лексику слід перекладати відповідно до ментальної матриці народу.
Зверніть увагу, що навіть у сучасній практиці перекладу вже існує повний консенсус на переклад певного московського терміну таким замінником як «довбаний». І ніхто – в пристойних, не епатажних текстах – не вживає «оригінал». Тому, як сказав би класик, – слід шукати своє…
Ми старались перекладати добротною українською мовою, смачною і яскравою. Нам хочеться, щоб найкращі бестселери світу були перекладені безпосередньо з джерела і перекладені гарно.
Перечитавши «Четверте крило» і «Залізне полум’я» нам стало ясно, що авторка ставить перед собою амбітну мету розгорнути велике полотно, і виглядає, їй доведеться зачепити складніші теми нашого буття, що без сумніву надасть глибини її романам. Така логіка творчості, — кожне наступне повинне бути кращим. Сподіваємось, авторці вистачить таланту та впертості…
Олексій Манько, перекладач.
Всі ілюстрації та постери, в даній статті, належать правовласникам і використані лише для інформаційної складової і візуалізації тексту.
