Марина Цвєтаєва
Марина Цвєтаєва (нар. 26 вересня (8 жовтня) 1892 р.) — російська поетеса.
Народилася в Москві, у родині професора Івана Володимировича Цвєтаєва й Марії Олександрівни Мейн-цвєтєевої. Дитячі роки Цвєтаєвої пройшли в Москві й у Тарусі, де зараз існує цвєтаєвський будинок-музей.
Марина почала писати вірші в шестирічному віці не тільки на російській, але й на французській й німецькій мовах. В 1906 р. померла мати, Марина із сестрою Анастасією залишилися на піклуванні батька. Марина вчилася в Москві, потім у пансіонах Швейцарії й Німеччини. Опублікувавши свої ранні вірші, вона привернула до себе увагу відомих поетів — Брюсова, Волошина та Гумільова.
В 1912 р. Цвєтаєва вийшла заміж за Сергія Эфрона. Під час цивільної війни Сергій воював на стороні білих і після перемоги більшовиків був змушено емігрувати. В 1917 р. Цвєтаєва народила дочку Ірину, яка майже відразу після народження опинилася в дитячому притулку , де вмерла від голоду у віці 3- х років. В 1922 р. Цвєтаєва емігрувала. Спершу вона жила в Берліні , потім — у Празі.
В 1925 р., після народження сина, вона переїхала у Францію. Вела практично злидарське життя, знімаючи квартири в пригородах Парижа. З Парижа була «видавлена» атмосферою, що склалася навколо не§ через діяльність чоловіка. Эфрона звинувачували в тому , що він був завербований НКВД.
В 1939 р. Цвєтаєва повернулася в СРСР, слідом за чоловіком і дочкою . По приїзді жила на дачі НКВД у Болшево (нині Музей- Квартира М. І. Цвєтаєвої у Болшево). Однак на батьківщині її рідних чекала сувора доля — 27 серпня була арештована дочка Аріадна, а 10 жовтня — Эфрон. Незабаром Сергія Яковича розстріляли, а Аріадна провела 16 років у сталінських таборах. У цей період Марина Іванівна практично не писала віршів, займаючись перекладами .
Під час Великої Вітчизняної війни вона із сином відправилася в евакуацію в Єлабугу. Там, доведена самотністю, безробіттям і трагічністю долі близьких, Марина Іванівна покінчила життя самогубством, повісившись 31 серпня 1941 р. Вона залишила передсмертну записку до сина: «Вибач мене, але далі було б гірше. Я важко хвора, це вже не я. Люблю тебе безмежно. Зрозумій, що я більше не могла жити . Перекажи татові й Алі — якщо побачиш — що любила їх до останньої хвилини , і поясни, що потрапила в пастку.» Похована на цвинтар м. Єлабуга.
Син, Георгій, загинув 3 роками пізніше в 1944 р. від кульового поранення.
