Борис Пастернак

Народився 10 лютого 1890 року в Москві. Батьки Бориса Пастернака — одеські євреї. Дитячі роки минули в атмосфері мистецтва й літератури, зустрічей з видатними творчими особистостями. У помешканні Пастернаків влаштовувалися домашні концерти, в яких брали участь музиканти, письменники й художники.

У 1903—1909 роках Пастернак займався музикою, під керівництвом визначних авторитетів вивчав теорію композиції.

1909 року вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. 1912 року студіював філософію в Марбурзькому університеті (Німеччина).

1913 року Пастернак залишив заняття філософією і зосередився на літературній праці. Приєднався до футуристичного угрупування «Центрифуга». В цей час вийшли друком перші його поетичні збірки: «Близнюк у хмарах» (1914), «Поверх бар’єрів» (1917).

Батьки Пастернака 1921 року залишають радянську Росію. У 1920-ті роки у Бориса Пастернака почався період зрілої творчості. Тоді він опублікував збірку «Сестра моя — життя» (1922), що принесла йому широку популярність, працював над історико-революційними поемами «Дев’ятсот п’ятий рік», «Лейтенант Шмідт», романом у віршах «Спекторський». Прилучився до діяльності творчого об’єднання «ЛЄФ».

На межі 1920-их — 1930-их років були створені збірка поезій «Друге народження» та прозові твори «Охоронна грамота» і «Повість». На цей час припадає короткий період офіційного визнання творчості Пастернака в СРСР. Він бере активну участь у діяльності Спілки письменників, виступає на її першому з'їзді.

1935 року Пастернак заступається за чоловіка і сина Анни Ахматової, яких було звільнено з тюрми лише після листів Сталіну. У січні 1936 року він публікує два вірші зі словами захоплення Сталіном, але вже у середині 1936 року ставлення влади до нього змінюється — йому докоряють світоглядом, вимагають безумовної тематичної та ідейної перебудови. 1937 року Пастернак виявляє неабияку громадянську мужність і відмовляється підписати листа зі схваленням розстрілу Тухачевського та інших, не криючись відвідує домівку репресованого Бориса Пильняка. Це призводить до тривалого періоду відсторонення від офіційної літератури. Вірші автора набувають більш особистого та трагічного відтінку.

Наприкінці 1930-х років Пастернак звертається до прози та перекладів, які у 1940-х роках стають основним джерелом його заробітку. Саме у цей період створено переклади, які стали класикою: Шекспірівські трагедії, «Фауст» Ґете, «Марія Стюарт» Шиллера, твори Рільке, Верлена, Кляйста, грузинських поетів та інших авторів.

1943 року вийшла його поетична збірка «На ранніх потягах».

Протягом десяти років (з 1946 до 1955) Борис Пастернак працював над романом «Доктор Живаго». За оцінкою самого автора роман є вершиною його творчості як прозаїка. У ньому відображено широке полотно життя російської інтелігенції на фоні драматичного періоду від початку ХХ-го сторіччя до громадянської війни. Роман дуже поетичний, сюжет супроводжується віршами головного героя — Юрія Андрійовича Живаго. У ньому висвітлюються найсуттєвіші питання людського існування — життя і смерть, погляд на історію, християнство, єврейство. Неоднозначним було ставлення автора (в особі головного героя) до жовтневого перевороту і наступних змін у житті країни. Офіційні радянські літературні діячі зустріли роман дуже негативно, у друкуванні було відмовлено. Публікація роману відбулася на Заході — спочатку в Італії (1957), потім у Великобританії. Це призвело до справжнього цькування Пастернака у радянських виданнях, його виключили з лав Спілки письменників СРСР.

1958 року торішній нобелівський лауреат Альбер Камю висунув кандидатуру Пастернака для нагородження літературною Нобелівською премією, і Пастернак став другим російським письменником (після Буніна), якому була присуджена ця почесна нагорода. Але під тиском суспільного цькування Пастернак був змушений відмовитися від нагороди.

Борис Пастернак помер 30 травня 1960 у Передєлкіно під Москвою від раку легенів.