Закрыть
Восстановите членство в Клубе!
Мы очень рады, что Вы решили вернуться в нашу клубную семью!
Чтобы восстановить свое членство в Клубе – воспользуйтесь формой авторизации: введите номер своей клубной карты и фамилию.
Важно! С восстановлением членства в Клубе Вы востанавливаете и все свои клубные привилегии.
Авторизация членов Клуба:
№ карты:
Фамилия:
Узнать номер своей клубной карты Вы
можете, позвонив в информационную службу
Клуба или получив помощь он-лайн..
Информационная служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Если Вы еще не были зарегистрированы в Книжном Клубе, но хотите присоединиться к клубной семье – перейдите по
этой ссылке!
УКР | РУС

Ольга Слоневская

Ольга Слоневская

Ольга Слоневская (8 марта 1960, Ценява) - украинская поэтесса, прозаик, литературовед, член Национального союза писателей Украины, профессор Прикарпатского национального университета имени Василия Стефаника.

Ее называют Джокондой современной Украинской лирики, среди ее лавров не только ряд литературных премий, но и орден княгини Ольги III степени и медаль «За заслуги».

В 2012 году Ольга Слоневская заняла 1 место в престижном конкурсе «Коронация слова» со своим романом «Дівчинка на кулі», который, по словам критиков, имеет биографическую основу.

Автобиография:
«Народилася 1960 року в селі Ценява на Коломийщині в багатодітній сім`ї. Закінчила Коломийську СШ № 2, пізніше – Івано-Франківський педінститут. Спогади про дитинство калейдоскопічні. З ранніх літ – тяжкий труд, повна опіка над молодшими, безпощадна кара за недогляд і дитячі пустощі. Строгі мамині очі і добрі – батькові. А ще – самовільні мандри на зарослі непрохідними хащами хатнища вирваних радянською владою з коренем хуторян, у безмежні поля, в далекий сусідній ліс. Знаю, як стіною стоять голубі жита, в яких червоно квітне кукіль і синьо – волошки. Та й самі жита цвітуть: прямо на очах колосся вистрелює золотими паличками на тоненьких ниточках. Люблю, як у лісі ще не знайдені, але вже присутні, пахнуть перші білі гриби, як на тарелях павутини блищить вранішня роса, як дозріває малина і як, неначе немовлятка з чепчиків, виглядають на світ лісові горішки. Розрізняю голоси всіх польових і лісових птахів. Знаю, як у низенькому кущі гніздиться соловейко, а на черемсі будує своє абияке гніздо (того й гляди – пташенята повипадають!) легковажна горлиця. У дитинстві ластівки, синички й метелики сідали мені на плече або на долоню. Зараз таке стається все рідше. З тварин люблю собак і коней. Зі звірів – вовків, пантер і левів. Але патологічно ненавиджу зоопарки. Від них мене болить серце. Своїх дітей дивитися на поневолених звірів ніколи не водила. Люблю місячні ночі, сонце, дощ, завірюхи, добре взуття і зручний одяг.

У житті довелося їсти і чорний хліб, і білий. На початку 80-х цілий рік КДБ прикладав драконівські зусилля, щоб зробити мене «сексотом». Не зламали, хоча зламати могли. Зате назавжди вбили в мені страх.

Не сприймаю стовпотворінь «масовки». Не почуваюся стадною істотою. Не «розчиняюся» в жодному різномастому гурті, на територію душі чужих не впускаю. Дуже перебірлива у приятелюванні. Не виношу брехні. Не жалію слабодухих і нікчемних чоловіків і авантюрних жінок. Кажу правду у вічі. Нікому не заздрю і заздрити не раджу. Поважаю талановитих і благородних. На моєму життєвому шляху вони таки зустрічалися!

Маю двох дорослих синів – Павликів. Один – мій, один – чоловіків, але вони рідні-найрідніші, бо в нашій сім`ї ніколи не було громадянської війни, називають мене мамою, а я їм обом однаково готова прихилити небо. Маю невістку Юлечку, добру, розумну дитину. Вдячна чоловікові Михайлові за те, що тримає весь хатній побут на своїх плечах, за всепрощення, повне розуміння і волячу терплячість.

Займаюся викладацькою роботою. Кандидат педагогічних наук, професор. Член НСПУ. Є автором 49 книг. Серед них – збірки поезій, підручники, посібники, монографії. Нагороджена орденом княгині Ольги, медалями «За заслуги» й «За заслуги перед Прикарпаттям». Остання нагорода – цяцька-фікція, але естетично найкрасивіша. Медаль «За заслуги» – військова. Нею мене відзначили хлопці-«афганці» за книгу в «Афганістані, в „чорнім тюльпані”», що писалася протягом десяти літ кров`ю мого серця, тому й вона, й нагорода для мене особливо дорогі.

Маю маленьку квартиру, великі творчі плани і Божу опіку. Вірю в Україну.»