Интервью с Юрием Покальчуком

Покальчук: «Я ніколи не обманюю жінок». Письменник розповів про літературу, жінок, любов і смерть 05 липня 2007

Юрій Покальчук, відомий своїми епатажними еротичними творами і природною відвертістю, із надзвичайним зацікавленням відповідав на питання читачів «Газети…» під час веб-конференції. Політичних питань, яких так не любить письменник, йому все ж не вдалося уникнути. Як і питань про його романи і секс. Спілкування з читачами затягнулося на дві з половиною години, і охопило практично всі сфери життя Юрія Покальчука. Пропонуємо запитання і відповіді на них мовою оригіналу.

- Доброго дня, кияни! Радий вітати вас в «Газеті по-київськи», і прошу без застережень ставити мені будь-які питання. Краще — менше політики і більше про любов.

Юрію, ви зараз у темних окулярах? :)

- Так. Як завжди.

Поділіться вашими музичними вподобаннями. Чи надихає музика до написання творів?

- Я написав повість «Ритм» про життя людини, яка грає на ударних інструментах. Музика — обов?язковий компонент для моїх творчих медитацій. Я люблю Мелса Девіса, і загалом джаз. Люблю також музику Еріка Клептона, Джона Боуі, Стінга і Леонарда Коена.

Пане Юрію, наскільки сильно змінила вашу свідомість служба в армії?

- Досить сильно. Справа в тому, що я проходив десантну, саперну і альпіністську війскову підготовки. Це було доволі важко фізично, часто пов?язано з ризиком. І я сприймав це як свого роду випробування власних сил, спроможності на те, що може робити інший. Може, звідси народився мій принцип — якщо хтось може, то чому не ти. 

Чого, на вашу думку, не вистачає українській літературі?

- Українській літературі не вистачає державної підтримки. Насамперед, це стосується розповсюдження літератури по всіх регіонах. Поза тим, Україні треба було б мати свого Гемінгвея, Альбера Камю або Кіплінга. Може, ми до такого світосприймання ще доживемо. У будь-якому разі, в українській літературі немає бридких «гламурних» мальчіків, якими запихане наше українське телебачення. Наша література в пошуку свого справжнього "Я".

І все ж, чого не вистачає українській літературі в плані якості ? Графомани не дістали?

- У кожній літературі є численна кількість графоманів. Потреба в самовираженні ще не означає талант. Сьогодні кожен за власний кошт може видати собі книжку. Але оцінює все спочатку видавництво, а потім читач.

Юрію, ви написали «Кама сутру», а чи пробували ви на власному досвіді пози, описані у справжній «Камасутрі»?

- Дещо пробував, але не всі. Треба було раніше починати займатись художньою гімнастикою — в дитинстві. Але, принаймні, дещо таки забавно.

Ви дуже одноманітно пишете. Не розумію, як вам це вдається в еротичній тем, але співаєте класноо. Чи вийде у вас ще альбом?

- Кожному своє. Комусь подобається, як я пишу. А комусь — як співаю. Гурт «Вогні великого міста» готує четвертий альбом. Можливо, з назвою «Адам». Цього року вийде велика збірка моїх поезій — колишніх і нових — під назвою «Не наступайте на любов». Там будуть всі співані тексти.

Как вы смотрите на то, чтобы выпустить ваши книги в формате аудиокниги?

- У форматі аудіокниги вже вийшов один диск під назвою «Час — прекрасний» у виданні фірми «АОЛ». Гадаю, що цей напрямок буде розвиватися. Я зовсім не проти, щоб люди ще й послухали книги. Але завжди набагато краще, коли свій текст читає автор.

У Львові колись я часто бачила вас у «Смачній плітці». Зараз ви там буваєте? Підкажете нові цікаві закапелки для кавових посиденьок у Львові чи Києві?

- У Львові я й тепер, коли приїжджаю, то сиджу у «Смачній плітці» або в «Дзизі». У «Ляльці» я тепер буваю не так часто, але саме звідти почалося моє львівське життя. І саме там створився музичний гурт «Вогні великого міста», яким я й керую. У Києві — це переважно «Купідон» на початку Пушкінської, або «Два Гуся» на Хрещатику. Зараз я туди й поїду.

Что вас поражает в людях? А что покоряет?

- Насамперед, рідкісні якості, як-от спроможність на самопожертву заради якоїсь шляхетної (не обов?язково високої політичної) ідеї, відданість, вірність слову, просто нормальна людська порядність, доброта.

Извините за то, что пишу на русском. Вы не считаете что несете ответственность перед читателем, давая ему свое видение мира?

- Він може не читати моїх книжок, і бути вільним від мене і мого бачення світу. А щодо мови, то я щойно повернувся з Луганська, де я наголошував, що Луганщина — така сама Україна, як і Київщина. Головне, щоб людина була хороша.

Яке ваше ставлення до Національної Шевченківської премії? Чи варто взагалі її мати в державі? І, до речі, ви не знаєте, чи цьогорічним лауреатам виплатили їхніпремії?

- Державні премії існують в кожній державі. На жаль, в Україні тільки Шевченківська премія забезпечена більш-менш пристійними грішми. Здається, до сьогодні преміальні по Шевченківській премії виплачені не всім. Але як було би кльово, якби літературні премії заснували наші олігархи! Наприклад, Гайдук, Ахметов, Пінчук, Порошенко, Тимошенко, Суркіс, Рабінович, Коломойський, Фірташ, Тарута та інші. Як би у нас зразу розквітнула література і мистецтво!!

Как украинский Дон Жуан можете сказать, какие вам нравятся женщины?

- Я не Дон Жуан. Я — Казанова. У Дон Жуана були виразні сексуальні проблеми — щойно спробував з одною, і вже рвався до іншої. Мабуть, з тою попередньою щось йому не вдалося. У сексі головне — не кількість, а якість. От Казанова був нормальний чувак. У нього були коханки, з якими він проводив більші чи менші, але все ж таки періоди свого життя. І я дивлюсь більше в його напрямку. А жінки мені подобаються душевні, теплі і зовсім не ділові «бізнесвумен». Тому що, який з нею секс, коли в неї в голові цифри і наради? Прийшла додому і вже спати хоче. Є, звичайно, винятки, але в жінці у її ставленні до чоловіка має бути щось трішки материнське. От такі мені подобаються.

Вы боитесь смерти? Что посоветуете, тем кто боится?

- Я не боюся нічого. За своє життя я не один раз ризикував життям і був дуже близький до небуття. Це було і під час війн, і за різних інших обставин. Коли ти це пережив, і бачив смерть поруч, то замислюєшся, чи ти все встиг і встигнеш зробити, що ти замислив за своє життя. Тоді намагаєшся бути зібранішим, і конкретнішим у тому, що робиш. Це, загалом, минає. Але знання того, що ти — кінечний не приводить до трагічного сприйняття світу, а, навпаки, змушує жити на повні груди. Трагічний оптимізм — це формула Альбера Камю. Вона мені дуже підходить.

Юра, вы самодостаточный человек?Чего вам не хватает в жизни?

- Людині завжди чогось бракує. Ось зараз мені б хотілося якогось нового нереального спалаху кохання. Я вважаю, що внутрішній світ людини — це найголовніше. Треба здоров?я і любові, а решта якось набудеться.

Кому бы вы дали главный приз на конкурсе дураков?

- Звісно, Олександру Морозу — за його паскудність. Дурак, бо однаково програє. Як би не крутився.

Говорят, вы богатый человек. Это правда? Сколько вы зарабатываете в месяц?

- Я зовсім не багатий, на жаль. Є двокімнатна квартира і машина, яку треба давно міняти, але нема бабок. Заробляю я рівно стільки, що половина грошей йде на машину і бензин, і на безлімітний телефон. А на решту — живу. Гріх жалітися, але зовсім б не зашкодило мати трохи більше.

Кто ваша муза?

- По-перше, вона не одна. По-друге, все ж таки — це таємниця.

Які книги ви б назвали справжніми українськими бестселлерами?

- Можу назвати «Культ» Дереша, «Біг Мак» Жадана, «Рекреації» Андруховича, «Польові дослідження українського сексу» Забужко і деякі інші.

Вітаю, пане Юрію! Пам?ятаєте француза, який говорить українською? Я був директором французького центру у Львові. Шкода, що якось ми з вами загубилися… Тримаю книжку, подаровану вами — «Те, що на споді». Посміхаюся. Читаю ще раз. Інтернет — це смерть для літератури чи нове життя?

- Література — вічна, незважаючи на всі технічні здобутки XXI століття. Читання книжки — це інтимний процес, і він назавжди залишиться саме таким. Не монітор, а саме гортання сторінки — в цьому є певна таємниця, яка приваблює читача.

Жан Батіст, подзвони в редакцію — тобі дадуть мій мобільний телефон. Я буду радий зустрітися.

Почему вы не любите политику?

- Тому що політика — це ринок, на якому все продається і купується. Я ніколи не був в жодній політичній партії. І не буду. Моя партія єдина — це Україна. А всі наші політики переважно люди багаті. Ну і де вони взяли свої мільйони? Украли при розподілі майна на початку незалежності. А тепер борються за свободу, за права громадян, за добробут, а насправді всіх цікавлять тільки свої власні бабки. Кілька ілюзій в мене було — ще в часи помаранчевої революції, а зараз я вважаю, що треба жити за «принципами». Не треба вчити нас жити, а краще допоможіть матеріально. Я роблю досить багато суспільно корисної роботи, і не шукаю ні почестей, ні великих грошей.

Вы любите хвастаться, что у вас баб немеренно, а чем вы так их привлекаете?

- Не так вже й немеренно. Це все переважно плітки. Але я думаю, що приваблюю жінок тим, що бачу у жінці насамперед не її тіло, і мій інтерес не стільки до нього, скільки до неї як до людини, особистості, просто іншої людини. Я ніколи не обманюю жінок, нічого не обіцяю зайвого, але, якщо скажу, то є так, як я сказав.

Чому українською мовою видається так мало популярної масової літератури? Де суто українські детективи, фантастика, бойовики, трилери, любовні романи?

- Проблема, насамперед, полягає в тому, що наш книжковий ринок щонайменше на 80 % складається з привозної російськомовної літератури. Упродовж чи не десяти перших років незалежності російська книжка не обкладалася податками, а українська книжка обкладалася. Книжковий бізнес в Росії — дуже прибутковий, а у нас — більш-менш. Якби в книгарнях ціни на російські книжки були значно більші, то на українські книжки був би попит з боку книгарень і видавництв. Є кому писати і детективи, і бульварну літературу. І вона насправді видається, але малими тиражами, обмежено, і не поширюється по всій Україні.

Для вас існують табу?

- Перш за все, я хоч і не ортодоксальний, але, все таки, християнин. Не вбий, не вкради і не забажай жони ближнього твого — для мене головні закони життя. Якщо хочете — табу. І взагалі, я вважаю, що кожен особисто мусить мати свій власний кодекс честі. З ним жити простіше, чіткіше і легше.

Почему вы пишете свои произведения на мертвом синтетическом языке, разработанном в тайных лабораториях Австро-Венгрии? И вообще, как вы относитесь к идее возрождения династии Габсбургов в Украине и объявления ее конституционной монархией?

- Я насправді захоплююсь Ізраїлем. Століття тому іврит був мертвою мовою, яка існувала тільки в давніх книжках. Свідома єврейська громада вибрала кількасот маленьких дітей, створивши спеціальний інтернат, де вчителі і вихователі до них говорили книжною мовою іврит. Ця мова стала через 20 років рідною для цих дітей. Зараз — це державна мова країни Ізраїль. Тому стосовно мертвих мов, читайте більше книжок. Щодо династії Габсбургів, то вона торкалася тільки Галичини, і якщо її нащадок приїхав до Коломиї подивитися на дім свого діда і бабусі, то про відродження династії Габсбургів в Україні, здається, мови нема. А от, яка сволота хоче встановити пам?ятник Катерині ІІ в Криму — це справа поважна, тому що Катерина ІІ знищила Запорізьку Січ, є німкенею з походження, була душителькою України. От ви би про це подумали.

Що вас приваблює у жінках? І який вік ви вважаєте для жінки розквітом її краси?

- Почнемо з віку. Південні жінки — найкраще виглядають у 16–18 років. У 30 років вони починають обростати чорним волоссям, і є вже мамами двох чи трьох дітей. І виглядають відповідно. Тому європейські жінки — це більша таємниця. Їхній вигляд і привабливість, у великій мірі, залежить від особистого смаку жінки, і її відповідності до умов, в яких вона живе та оточення, в якому перебуває. Вона може бути зовсім неприваблива у 18, і розквітнути у 28. Привабливість юності, переважно, омана, бо свіжість проходить. А от внутрішнє "я" жінки, якщо воно існує — жіноче. Саме у такому віці — скажімо, років під 30 — жінка може дати чоловікові найбільше його «мачівське» щастя.

Що ви думаєте про сучасну українську літературу? Кого любите читати з сучасних письменників?

- Думаю, що українська література переживає дуже цікавий період свого розвитку. Після багаторічної стагнації з?явились спершу «восьмидесятники», але й вони зараз вже стають класиками. Потім з?явились «девяностики», а зараз — «двохтисячники». Насправді, я переконаний, що такий поділ — просто «гра в класи». Письменник може мати 20 років, як-от Любко Дереш, або 80 — як-от Загребельний. Вони живуть в один час, і це вже письменники XXI століття. Я намагаюсь читати усіх найцікавіших своїх колег по перу. Список був би дуже довгий, але кілька імен назву — Дереш, Жадан, Карпа, Прохасько, Андрухович, Іздрик і багато інших.

Ви живете в Києві на постійній основі? До Львова не плануєте повернутися?

- Я живу в Києві дуже давно. У Львові я прожив кілька років. Думаю, що в найкращий львівський період. І Львів дав мені, як творчій особистості, дуже багато. Але ніколи не можна вступити двічі в ту саму ріку. Львів помінявся. І я теж.

Что для вас написание книги — творчество, мания, самовыражение, удовлетворение амбиций?

- Для нормального письменника, яким я з ранньої юності намагався стати, писання — це спосіб існування. Очевидно, в цьому є і потреба самовираження, і спроба достукатися до свідомості іншої людини, але, насамперед, письменник повинен дбати про те, щоб його твір вдався — для себе самого. А вже, як його сприйме світ, і чи хтось захоче заплатити за нього гроші і його видати — це вже дещо інше. Принаймні, я так живу.

Як ви ставитеся до пробудження Ктулху? Наскільки сильно Гайдеґґер впливав на Сартра? Вам мне здається, що всі білі європейці — рідкісні дебіли, яким місце в зоопарку?

- Крім Сартра, екзистенціалістами у Франції були ще Камю і Габріель Марсель. Загалом, у Франції екзистенціалізм розвинувся особливо в часи Другої світової війни, і зразу після неї. Тому говорити про вплив саме Гайдегггера на Сартра можна, але, очевидно, сам Сартр до цього вже був достатньо підготовленийц. В приниципі, на тему екзистенціоналізму можна говрити довго. Не переконаний, що це всім аж так цікаво. Щодо дебілів європейців, то я переконаний, що такий самий процент дебілів є в Азії, Латинській Америці, і навіть в Антарктиді. Кожна людина — це окремий світ. Всіх не причешеш під один гребінець.

Вам не пропонували місце у списку якоїсь партії?

- Не пропонували, бо я давно декларую свою позапартійність.

Яка у вас машина?

- Шкода-Октавія, їй 5 років. 220 тисяч пробігу.

Чи ви вірите, що є одностороннє кохання?

- Вірю. У мене теж було. Минуло. Але шрам залишився.

Вам не здається, що наша сучасна література переживає графоманство в тотальних масштабах?

- Я вже писав, що графомани є скрізь, були є і будуть. Але серед попелу може раптом зблиснути діамант. Так і народжується література.

Ваш рецепт від буденної заполітизованості. Як сховатись від політики, якщо вона хоч-не-хоч проникає чи пропихається в наше життя?

- Треба просто займатись своїми справами. Наприклад, я займаюсь літературою. І, як громадський шеф колонії для неповнолітніх правопорушників в Прилуках, маю дуже багато клопотів з працевлаштуванням сиріт і так далі. Це конкретна справа. Телевізор намагаюсь не дивитись. От і все.

Пане Юрію, як ви оцінюєте якість нинішньої української преси та телебачення? Цікаво, які газети чи журнали ви читаєте? Які канали дивитесь?

- Сумне враження і від преси, і від телебачення. Дивлюсь «1+1», СТБ, 24, 5-й канал, іноді ICTV. Оскільки переважна більшість «української преси» виходить російською мовою, то мені її регулярно читати просто неприємно. Але я читаю «Дзеркало тижня», «Главред» та деякі інші газети, в тому числі «Газету по-київськи».

Скажите, пожалуйста, вы считаете себя шедевральным писателем или популярным, массовым?

- Не моя справа себе оцінювати. От, як вам здається — так воно для вас і є. Комусь я подобаюсь, а хтось об мене ноги в критиці витирає. Це теж його право. А я роблю те, що можу.

Вы свои темные очки не снимаете даже когда спите? :)

- Такі питання вже були. Знімаю, але я звик в окулярах, і без них почуваюсь якось некомфортно. Це мій стиль.

Как вы считаете, наша страна готова к легализации легких наркотиков? Пробовали ли вы наркотики? Например, для разнообразия в интимной жизни.

- Пробував. Не в захопленні від них. Вважаю, що краще випити чарку горілки, ніж курити драп. Я пробував багато чого — здебільшого по одному разу. Хотів знати, що воно таке. І не думаю, що легалізація легких наркотиків — це позитив, бо постійне куріння маріхуани призводить до певного отупіння мислительних спроможностей людини. Але якщо не регульно і для легкого кайфу — часом можна.

Многие писатели любят разьезжать по Европе? Вы часто путешествуете, и в какие страны?

- Я досить багато їздив. Здається, у мене 37 країн в активі, не рахуючи колишніх республік СРСР, бо я теж у всіх був. Я жив досить довго у Парижі і Лондоні, а також в Аргентині, Бразилії, Греції та в ще деяких інших країнах. Зараз я готовий мандрувати тільки з якоюсь метою. Тоді це цікаво. Просто так мене закордон не цікавить.

Юрій Винничук вважає, що жінки створені для любові і зради. Як вважаєте ви? І для чого створені чоловіки?

- Для мене зрада — це найгірший з недоліків людини. Мені щастило — коли мої коханки з тих або інших причин мали від мене піти, то вони чесно зізнавались, не наставляючи мені роги за спиною. І чоловіки, і жінки створені для любові, і для будування — родини, дому, психічного затишку, оборони Батьківщини і так далі. Зводити жінку тільки до любові, на мою думку, замало. Тоді вона, фактично, повія або самка. Все ж таки, жінка — теж тварина, обдарована розумом, як і чоловік. Чоловік створений полювати, приносити додому здобич, охороняти свій дім, дружину і дітей. І творити щось інше — позаматеріальне. Перші наскельні малюнки були зроблені чоловіками.

А яке питання вам найбільше сподобалось? :)

- Я ще не вирішив.

А где вы любите тусоваться? Что пьете из спиртных напитков? Любимая еда? И можете откровенно сказать, как часто занимаетесь сексом?

- Останнім часом тусуюсь, здебільшого, в «Купідоні». Просто часу немає на прості тусування. Я невибагливий до їжі. Люблю хороший біфштекс з овочами, на сніданок — яєшню з кавою. Зі спиртного люблю коньяк. Секс — залежить від обставин. Бажано займатись ним два-три рази на тиждень.

А вы подарите книжку за самый лучший вопрос? :)

- Хіба що згодом, бо з собою в мене поки що нічого нема. А що — у вас найкраще питання? :)

Вы можете назвать самый важный момент в своей жизни?

- Я покинув Луцьк у 18 років, і поїхав у Санкт-Петербург пробувати вступити на факультет Східних мов. Це була абсолютно безумна ідея, бо я вчився в Луцькому педінституті, і без усякої домовленості забрав документи і поїхав у Пітер. З великим трудом, але це мені вдалося. Другий момент був чимось схожий — коли я вступив до Спілки письменників, і мав право жити на вільних хлібах, я покинув роботу (на той час я був політично неблагонадійний). І хоч мав диплом кандидата наук, зібрав бригаду сезонних робітників, з якими поїхав у Норильськ на Таймир будувати совєтський сєвєр. Так продовжувалось кілька років. Це дуже змінило моє життя.

Как вы считаете, насколько сейчас важно оставаться девушкой до свадьбы? И секс в 13 лет — это нормально?

- У другій частині фільму «Зона особливої уваги», яка називається «Секс», всі до одного підлітки говорять про психологічну і соціальну вразливість через ранній секс. Фізично людина може бути дозріла, але її підсвідомість може витворювати з нею небезпечні для життя речі. Думаю, що кожна людина вирішує свої моральні закони сама для себе. Не можна бути святенником і категорично заперечувати секс до шлюбу. Але я наголошую: перший секс повинен бути тільки з людиною, яку ти справді любиш. Не під настрій, не з тілесного бажання, а з душі. Тоді багато що виправдовується. Назагал, краще все таки стримуватись до повноліття.

Не стало страшно за Україну, зокрема, за її майбутнє після завершення зйомок фільму в колоніях?

- «Ніколи так не було, щоб ніяк не було» — говорив Швейк. Україна — незнищенна. Діти в колонії — не єдині українські діти, але і з них виростають нормальні українські громадяни. Хоч менша частина йде кримінальним шляхом. У нашій історії було всяке. Вижили? І далі виживемо.

Чому ви кажете,що одна з ваших мрій — написати книжку, якою б ви були справді задоволений? Невже ви не задоволені своїми творами?

- Все те, що було — вже було. «Лучше гор могут быть только горы, на которых еще не бывал» — це казав Висоцький. Я хочу написати роман, який був би якоюсь вершиною моєї творчості, як-от у Маркеса — «Сто років самотності». Але насправді все буде оцінено лише колись. Я можу сам себе не бачити найкраще.

Вас проанонсировали как полностью аполитичного человека, но в ходе беседы вы все же даете приз дураков Морозу. Вы лично с ним знакомы? Может он совершенно не «достоин» этой награды?

- Я з ним один раз привітався під час помаранчевої революції. Зараз його поведінка викликає в мене огиду. Це все.

Цікаво, до якого типу особистостей ви нелажите за соціонікою?

- Я себе сам не класифікую. Це справа психологів і соціологів. З боку видніше.

Пане Юрію, яка еротична книжка вам найбільше сподобалася? Чи є в українській літературі еротика, яка вам подобається?

- Про еротику в сучасній українській літературі я сказати нічого не можу. Є непогані твори, але мене ніщо не захоплює.

Як ви ставитесь до літературних інтернет-проектів на кшталт російського «Самиздата»?

- Для молодих авторів такий проект — дуже потрібний, і треба знайти лиш мецената, який його підтримає. Все ж таки, Інтернет — це спосіб передачі інформації. Можливість вказати на нього видавцеві чи критикові, який там може прочитати твір — для молодого автора дуже велика справа.

Вітаю вас, пане Юрію! В інтернеті читаю про те, що нібито в Україні не вистарчає сучасної драматургії. Написав декілька п"єс. Повідправляв, куди міг. Всім подобаєтьcя. А що далі? Не друкують. Кажуть: «Ти ж нікому не відомий». Або питають: «Маєш гроші?». Одну добру людину знайшов, друкують в журналі «Нова проза». Мене закинула доля за межі України, не маю знайомих, не маю друзів у літературно-театральній тусовці… Це вирок? Що робити початківцям?

- Спробуйте посилати свої п?єси просто в театр. Я переконаний, що є кілька таких театрів, які можуть розглянути п?єсу, якщо вона їх зацікавить. Наприклад, «Театр на Подолі» та й інші. Стукайте у двері, і колись вони відчиняться. Все не просто. Я й сам часто стукаю у двері, які не завжди відчиняються.

Пане Юрію, чи не здається вам, що українські видавництва вже самим своїм відбором творів диктують «моду», спонукають авторів до написання «хирлявої» літератури, від якої відгонить низькопробністю, і яка розрахована на якнайширший загал читачів. Така собі «Вєрка Сердючка» в яскравій книжковій палітурці. Я чомусь певен, що тепер наші видавництва відхилили б і «Зелені млини» Василя Земляка, і Тютюнників «Вир», і «Людей зі страху» Романа Андріяшика…

- Видавництва сьогодні — це бізнесові структури. Є ще видавництво «Український письменник», яке не відхилило б таких творів. Є й інші видавництва, які могли б поцінувати хороший український твір. Але основні видавництва роблять з книгодрукування гроші, і зацікавлені, насамперед, у тому, щоб книжка продавалася. На жаль, таке є у цілому світі, але, наприклад, у Франції держава вкладає достатньо великі кошти, підтримуючи видання французької класики. Нам треба вчитись у Європи.

С кем из политиков вы хотите познакомится лично? И что бы вы ему или ей сказали?

- Ні з ким. Мені нема про що з ними говорити. В моїх очах майже всі вони дискредитовані. Попри те, я багатьох знаю особисто. І що з того? Говорити мені з ними нема про що. 

Який куточок України найбільш гармоніює з вами?

- Я народився на Волині, і Луцьк — це моя мала Батьківщина. Найкраще я себе почуваю або на Шацьких озерах на Волині, або в Карпатах: довкола всі говорять нормальною мовою, природа — чудова, і твоя свідомість — цілісна.

Как вы относитесь к однополой любви? Какое мнение о ситуации, которая сейчас сложилась в Украине и, например, в России — ущемление прав геев, избиение митингующих, предвзятое общественное мнение…

- Вважаю, що якщо на світі щось існує, то його ні заборонити, ні знищити неможливо — починаючи з Біблії, в якій Саул був закоханий у Давида, і аж до Елтона Джона і Бориса Мойсєєва. Нехай ці люди живуть собі на здоров?я — аби людям не завжали, і не нав?язували власного способу мислення. Розгони демонстрацій — це ще відголосся совєтської епохи. Спочатку в нас взагалі сексу не було. Тепер він появився, але іншого сексу у нас все одно ніде нема. Все мине, і час поставить все на свої місця. Україна — європейська країна, і рано чи пізно мислення старими категоріями в ній відімре.

У вас нет желания написать политическую камасутру? Это мог бы быть бестселлер…

- Це був би не тільки бестселлер, а також квиток на виїзд з України. Тому що вивалити всю брудну білизну на стіл може бути варто тільки в якихось крайніх ситуаціях. А заради епатажу і ще одного скандалу — не варто. Краще вже про секс писати.

Ради пенсии вы пошли бы в депутаты?

- Я свого часу відмовився від балотування в депутати — ще в першу Верховну Раду. Так само відмовився від посольської кар?єри. Може б я й був корисний зі своїми знаннями світової літератури і культури, але мені б однаково не дали можливості щось своє провести. Так що пішли вони всі…

Якими гаслами ви можете підтримати графіті-флеш-моб імені Тома Соєйра? Себто, перетворення вже написаних політичних гасел у абсурдні.

- Я не зовсім зрозумів, що я повинен підтримати, але щось на кшталт того, що всі політики — один одного варті і просто дурна сволота. Може би таке їм допомогло отямитися.

Хто з сучасних українських письменниць вам найбільше подобається? Можливо, у вас був з кимось з письменниць чи поетес роман?

- Про свої романи з відомими людьми я нікому не розповідаю, і ніколи нічого не писав. І не буду писати про свої взаємини зі своїми трьома дружинами. А подобаються мені Марія Матіос, Оксана Забужко, Ірен Роздобудько, Лариса Денисенко, Таня Малярчук, Наталка Сняданко. Є ще інші.

Поділіться, будь-ласка, якимись свіжими новинами від Юрія Покальчука

- Друга серія фільму «Зона особливої уваги» буде зніматись у вересні. На вересень вийде поетична книжка «Не наступайте на любов». У видавництві «Клуб сімейного дозвілля» в першій половині наступного року вийде фольклорно-містерійний роман «Озерний вітер», написаний на основі однойменної повісті.

Ради чего вы готовы рискнуть жизнью?

- Хіба що заради порятунку моєї доньки або незалежності України.

Юрий, вы сняли фильм о малолетних зеках. А не подумывали о том, чтобы снять какой-нибудь эротический фильм? И как вы себе представляете сюжет?

- Сюжетів у мене навалом, а от, хто в нас може зняти такий фільм, як знімає Педро Альмодовер або Бертолуччі — це питання. Наші дівчата поки що ще й ходити сексуально не вміють. Коротенькі спіднички і штанці — це ще не еротика. Згадайте Софі Лорен, яка грає проститутку у фільмі «Шлюб по-італійськи» — як вона там йде по вулиці!

Мрієте про світове визнання, Нобелівську премію з літератури?

- Ні. Мрію написати книжку, якою би я сам був справді задоволений.

Де можна переглянути ваш документальний фільм «Зона особливої уваги»? І як, окрім ТБ, плануєте його поширювати?

- Я дуже прошу всіх, хто цікавиться цим фільмом, писати листи до керівництва каналу «1+1» з відповідним проханням — поставити його ще раз в ефір, і стиражувати на продаж. Я отримую дуже багато прохань щодо цього фільму, але ж не можу всім робити копії за власний кошт та ще й кудись надсилати. Але, до речі, керівництво каналу «1+1» кілька днів тому запропонувало мені зробити другу серію цього фільму. Там буде теж три розділи — «Принцип задоволення», «Жіноче обличчя злочину», «Як жити на волі». Отже, це буде жіноча колонія, проблеми «задоволень», які приводять підлітків до злочинів, і проблеми, з якими стикається підліток, коли виходить з колонії на волю.

Расскажите свой любимый анекдот.

- Гуцул в горах приймає пологи в своєї дружини. Вже не перший раз. Світла немає, запалив свічку. Витягає одну дитину: «О, хлопчик! Івасиком буде». Перерізав пуповину. Дитину загорнув і поклав. І знову щось там витягає. Каже: «О, дівчинка. Марічкою буде». А старший син каже: «Тату, гасічь свічку, бо вони на світло лізуть!».

- Я дуже вдячний усім за запитання. Вибачайте, що можливо, не на всі докладно вдалося відповісти, але, як ви бачите, я був досить відвертий. І взагалі, сповідую такий принцип: оскільки я відвертий і щирий у своїх творах, то намагаюсь таким бути і в житті. Мене щиро здивував рівень питань, які були мені поставлені у «Газеті по-київськи». У мене це далеко не перша веб-конференція, але одна з найінтелектуальніших. Ще раз дякую усім!

Підготувала Віра Карпінська, «Газета по-київськи»