Закрыть
Восстановите членство в Клубе!
Мы очень рады, что Вы решили вернуться в нашу клубную семью!
Чтобы восстановить свое членство в Клубе – воспользуйтесь формой авторизации: введите номер своей клубной карты и фамилию.
Важно! С восстановлением членства в Клубе Вы востанавливаете и все свои клубные привилегии.
Авторизация членов Клуба:
№ карты:
Фамилия:
Узнать номер своей клубной карты Вы
можете, позвонив в информационную службу
Клуба или получив помощь он-лайн..
Информационная служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Если Вы еще не были зарегистрированы в Книжном Клубе, но хотите присоединиться к клубной семье – перейдите по
этой ссылке!
Вступай в Клуб! Покупай книги выгодно. Используй БОНУСЫ »
УКР | РУС

Мишель Фрэнсис — «Дівчина мого сина»

Дівчина мого сина
М. Френсіс

Дівчина мого сина

Код товара: 4088287
Язык: украинский
Оригинальное название: The girlfriend
Язык оригинала: английский
Обложка: переплет
Страниц: 384
Формат: 135х205 мм
Издательство: «Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Переводчик(и): Г. В. Литвиненко
Год издания: 2017
ISBN: 978-617-12-3363-8
Вес: 297 гр.
85грн

Пролог

Понеділок, 2 березня

Я люблю свого сина. Лише це мало значення. І не важливо, що вона збиралася зробити дещо жахливе. Їй подарували можливість, — проблиск світла протягом останніх виснажливих місяців, — і Лаура знала, що мусить нею скористатися. Вона годинами билася над цим, але тепер, коли рішення було остаточним, відчула хвилю жаху від того, що їй доведеться сказати. Ці слова розірвуть її на шматки. Таке було вперше. Подумки вона коротко повторювала їх, однак ці слова, слово не вкладалося в голові: її єство несамовито відкидало його.

Пройшовши до раковини в сумісній ванній кімнаті, зовсім поруч із його окремою палатою, вона глянула на своє відображення в дзеркалі. Короткий погляд у втомлені блакитні очі переконав її, що душа ще й досі на місці. Ні відблисків зелених райдужок, ні демонічно звужених зіниць. Хоча вона й виглядала ще більш утомленою, її шокувало те, як сильно вона постаріла. Навколо рота й очей побільшало зморщок. А ще були смуток, непогамовний відчай, від якого вона безнадійно намагалася відгородитися цією новою дорогою лікарнею, найкращими лікарями, яких тільки змогла знайти, та примарною надією. На якусь хвилину вона забула, що збиралася зробити, і думала лише про те, що мало невдовзі статися. Під тягарем цього горя вона, схопившись за раковину, зігнулася. За кілька секунд випросталася. Нічого не змінилося.

Черрі поверталася сьогодні. Лаура перевірила, і виявилося, що рейси з Мехіко зазвичай прибувають до Хітроу рано-вранці. Вона глянула на годинник. Можливо, дівчина вже встигла дістатися до своєї квартири в Тутінгу.

Коли Лаура взяла телефон, до горла їй підступив клубок, однак вона із зусиллям змогла-таки його проковтнути. «Я мушу зробити все як слід. Будь-яка мати вчинила б так само», — повторювала собі знову й знову, як мантру, щоб витримати все це.

Обережно набрала номер. Її почало лихоманити, а потім кинуло в холодний піт від хвиль страждання, що накочувалися на неї одна за одною. Скоро її життя скінчиться. Життя, яке мало сенс. Тримаючи телефон обома руками, щоб угамувати тремтіння, вона чекала, поки в слухавці стихнуть гудки.

 

1

За вісім-дев’ять місяців до цього — субота, 7 червня

Сьогодні в Лаури було гарне передчуття. Щойно розплющила очі, як її охопило приємне хвилювання, неначе на початку свята. Вона встала й одягнулася ще до сьомої тридцять уже спекотної липневої суботи. Пройшовши коридором до спальні Даніеля, вона прислухалася, однак у кімнаті, де, поки він навчався в медичному університеті, підтримували чистоту й затишок, було тихо. Він усе ще спав, що й не дивно, адже останні кілька ночей повертався додому значно пізніше після того, як вона йшла спати. Даніель уже цілі два дні як повернувся з навчання, а вона його й досі не бачила. На роботі завал, тому вона йшла рано-вранці, а коли поверталася, його не було вдома. Без сумніву, зависав із давніми друзями. Перебуваючи в невіданні, вона заздрила їхнім розмовам. Їй хотілося почути все, увібрати в себе, насолодитися хвилюванням від того, що він лише починав свою кар’єру, та із задоволенням провести з ним літо перед тим, як він поїде на базову професійну підготовку. Сьогодні був їхній день: жодних термінових, внесених останньої хвилини змін у драматичному серіалі для ITV, де вона була продюсером, — через них вона й затримувалася в апаратній аж до дев’ятої, — жодних зустрічей, лише день разом, мати й син.

Усміхаючись, вона прочинила двері. Кімнату заливало сонячне світло, фіранки були розсунуті, а ліжко застелене. Спантеличена, вона завмерла на мить, а потім зрозуміла, що він, напевно, спустився, щоб приготувати сніданок. Щаслива від того, що він уже прокинувся, Лаура заквапилася сходами вниз у своєму кенсінгтонському будинку 1 й відразу ж побігла на кухню. Там було порожньо. Вона озирнулася, трохи збентежена, у душу вже закрадалася тривога. А потім побачила клаптик паперу на стійці. У записці недбалим почерком було написано: «У підвалі. Буду ГОЛОДНИЙ!» Лаура всміхнулася. Він знав, що вона ненавиділа називати те місце підвалом: це слово відгонило вдаваною скромністю. Бісова прибудова, яка замість того, щоб іти вшир, пішла вглиб і коштувала її чоловікові цілого статку. Та все одно вона була нітрохи не гірша за те, як він її назвав. За словами Говарда, він хотів мати «барліг», і вона б посміялася з такого безглуздого применшення, якби тільки не знала, що знадобився він йому, щоб утекти від неї. Одного вечора Говард так по-буденному про це повідомив, сказавши, що було б не зайвим, якби «хтось із них мав трохи простору», а Лаура доклала всіх зусиль, щоб приховати здивування та образу: вони й так майже не бачили одне одного: він завжди був в офісі, або грав у гольф, або ховався у своєму кабінеті. Потім Говард найняв дуже вправних і дорогих будівельників, які розкопали землю під будинком і облаштували там гральну кімнату, винний погріб, гараж та басейн. Сусідів дратував увесь той шум, конвеєрні стрічки, що вивергали каміння з-під землі, та й загальне псування пейзажу, і Лаурі залишалося тільки просити вибачення, однак це було хоча б тимчасово й зовсім не схоже на зведення чотириярусного підземного бункера сталевого магната, який жив нижче вулицею, — через це в їхніх сусідів фасадні колони вкрилися тріщинами.

Спустившись ліфтом до басейну, вона почекала, поки затихне гудіння мотора, а потім ступила в лазурну напівтемряву. Даніель плив у басейні, розсікаючи пінисту воду, і, як завжди, коли Лаура його побачила, серце забилося частіше. Вона підійшла туди, де басейн був найглибший, саме тоді, коли він доплив до кінця своєї доріжки, і присіла біля краю води.

Він побачив її й зупинився, а коли легко підтягнувся з води й обійняв її, вода стікала по його сильних плечах. Лаура завбачливо запротестувала, однак Даніель усміхнувся й стиснув її ще сильніше, і тоді, нездатна опиратися, вона обняла його у відповідь.

Відчуваючи, як промокає її одяг, Лаура відштовхнула сина й глянула на темні плями на своїй жовтій сукні.

— Не смішно, — сказала вона, усміхаючись.

— Просто обійняв свою стареньку мамусю.

— Не надто стареньку.

У душі Лаура все ще вважала себе двадцятип’ятирічною й часто дивилася на інших жінок у чарівності середнього віку, ще не усвідомлюючи, що належить до того самого покоління. Її тішило, що вона не забула, як воно — бути молодою, причому тішило ще більше, коли відображення в дзеркалі підтверджувало, що хоч вона й гарно виглядає як на свій вік, проте їй уже зовсім не двадцять п’ять.

— Облиш, ти ж знаєш: усі хлопці мріють про тебе.

Вона всміхнулася. Їй і справді подобалося товариство друзів Даніеля, які так любили пофліртувати, а ще те, як вони підходили й ліниво схилялися на барну стійку і, звертаючись до неї «місіс К.», розхвалювали її французькі тости. Вона вже давно не бачила їх.

— Як там Віл та Джоні?

— Не знаю. — Даніель почав витиратися одним із плюшевих рушників, які місіс Мур регулярно змінювала тричі на тиждень незалежно від того, користувався ними хтось чи ні.

— Але хіба ти вчора зустрічався не з ними?

— Вони працюють, — недбало відповів він, зникаючи за різьбленою дерев’яною ширмою, — уже десь там змінюють світ.

— У галузі страхування? Я знаю, що вони працюють, і мала на увазі вечори. Тоді де ти був останні кілька ночей, якщо не з хлопцями?

За ширмою було тихо, і Лаура не бачила, що Даніель потайки всміхається своїм думкам. Він хотів тримати це при собі ще якийсь час, однак несподівано відчув потребу комусь розповісти. Поступово він розказав би їй лише трохи, не все, насолоджуючись відкриттям своєї таємниці.

— Гей! — вигукнув він, коли Лаура зазирнула за ширму. 

Вона стояла, схрестивши руки на грудях, і чекала, поки він відповість.

— Пристойності тобі не позичати.

Вона з ніжністю спостерігала за тим, як він одягає шорти й футболку, пишаючись, що її гени створили такого привабливого чоловіка. Звісно ж, Говард теж зробив свій внесок, однак їхній син повністю в матір. Так само високий, з таким самим густим світлим кучерявим волоссям та міцною статурою. Він знав, що вона жадала відповіді, але замість цього нахабно всміхнувся й пішов до ліфта.

Вона зробила різкий вдих:

— Ти не натиснеш ту кнопку.

— Ідеш?

Лаура пішла за ним і зробила вигляд, що сердиться.

— Я витягну це з тебе.

Ліфт почав підійматися.

— О, я можу запросити тебе на пізній сніданок?

Вона підняла брови.

— А про це обов’язково потрібно просити?

Двері відчинилися, і він узяв її за руку та вивів через коридор у відкриту кухню-їдальню з дуба та граніту.

— Просто дозволь попіклуватися про маму.

— Ти ще той підлабузник. Однак перш ніж ми підемо, скажи мені розгадку. Я не можу більше чекати, — наполягала Лаура.

Даніель налив собі з холодильника велику склянку соку. — Я шукав житло. Ти ж знаєш, на той час, коли я почну курс підготовки.

Вона зітхнула.

— Упевнений, що мені не вдасться переконати тебе повернутися додому?

— О, мамо… Окрім вихідних, та й то не всіх, я вже не живу вдома п’ять років.

Так було не тому, що Даніель вів бурхливе життя: він просто насолоджувався усамітненням, як і будь-який інший 23-річний чоловік, і не хотів провести наступні два роки в будинку свого дитинства незалежно від того, був у підвалі басейн чи ні…