Закрыть
Восстановите членство в Клубе!
Мы очень рады, что Вы решили вернуться в нашу клубную семью!
Чтобы восстановить свое членство в Клубе – воспользуйтесь формой авторизации: введите номер своей клубной карты и фамилию.
Важно! С восстановлением членства в Клубе Вы востанавливаете и все свои клубные привилегии.
Авторизация членов Клуба:
№ карты:
Фамилия:
Узнать номер своей клубной карты Вы
можете, позвонив в информационную службу
Клуба или получив помощь он-лайн..
Информационная служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Если Вы еще не были зарегистрированы в Книжном Клубе, но хотите присоединиться к клубной семье – перейдите по
этой ссылке!
УКР | РУС

Дебора Гаркнесс — «Сповідь відьом. Тінь ночі»

Розділ 1
Вудсток: стара хижка

… — Ласкаво просимо додому, мілорде, — сказав чоловік, явно збентежений. Дивно, але через французький акцент мені було легше зрозуміти його. — Посланець сказав нам у четвер, що…

— Мої плани змінилися, П’єре, — перервав його Метью і сказав, обернувшись до жінки: — Речі моєї дружини були втрачені під час подорожі, Франсуазо, а одіж так забруднилася, що я її спалив.

Метью збрехав нахабно й упевнено, та, схоже, ані вампіри, ані Кіт йому не повірили.

— Вашої дружини? — перепитала Франсуаза з таким самим французьким акцентом, як і в П’єра. — Але ж вона т…
— Теплокровна, — закінчив за неї Метью, беручи з таці келих. — Скажи Шарлю, що йому доведеться годувати ще один рот. Діана щойно перенесла хворобу, і лікар прописав їй свіже м’ясо та рибу. Комусь доведеться сходити на базар, П’єре.
П’єр закліпав очима.
— Слухаю, мілорде.
— А ще їй потрібна одежа, — зазначила Франсуаза, змірюючи мене оцінюючим поглядом. Метью кивнув, і вона пішла геть, а слідом за нею П’єр.
— Що сталося з твоїм волоссям? — здивовано спитав Метью, тримаючи в руці солом’яно-русяве пасмо.
— Ой, тільки не це, — пробурмотіла я. Замість мого звичного, до плечей, жовтавого волосся я несподівано набула червонясто-золотавих кучерів, що сягали мені аж до талії. Востаннє моє волосся почало жити власним життям іще в університеті, де я грала Офелію в постановці «Гамлета». Під час нашої подорожі в минуле в мені прокинулася відьма. Само собою, що разом із цим вивільнилися всі мої магічні таланти.

Мабуть, вампіри відчули запах адреналіну та раптовий сплеск тривоги, що супроводжував усвідомлення цього факту, або ж вони почули музику, що зазвучала в моїй крові. Демони на кшталт Кіта також мали здатність відчувати приплив відьмацької енергії.

— Повний капець, — ядуче вишкірився Марлоу. — Ти припер додому відьму. Що ж вона учворила? Яке лихо вчинила?
— Облиш, Кіте, це не твій клопіт. — У голосі Метью знову з’явилися командні нотки, але його пальці, що тримали пасмо мого волосся, зберігали ніжність свого дотику. — Не хвилюйся, серце моє. Я впевнений, що це просто від виснаження, і все.

Проте моє шосте почуття спалахнуло й запротестувало. Оця найостанніша трансформація не була результатом звичайної втоми. Будучи вродженою відьмою, я ще не знала в повному обсязі своїх успадкованих здібностей. Навіть моя тітка Сара та її партнерка Емілі Мазер не могли достеменно визначити, що то за здібності і як ними керувати. Наукові тести, що їх здійснив Метью, підтвердили наявність генетичних маркерів магічного потенціалу в моїй крові, але не було жодної гарантії, що цей потенціал коли-небудь реалізується.

Не встигло моє занепокоєння зрости, як з’явилася Франсуаза з чимось, що нагадувало штопальну голку, а її рот наїжачився шпильками, які вона стискала губами. Франсуазу супроводжувала пересувна кравецька майстерня у вигляді купи оксамиту, вовняних тканин та льону. Із тонких худорлявих ніг, на яких трималася та купа, можна було здогадатися, що десь усередині її причаївся П’єр.
— А навіщо вони? — поцікавилася я, підозріло зиркнувши на шпильки.
— Щоб одягнути мадам в ось це, ясна річ. — Із цими словами Франсуаза зняла з вершечка купи якусь бляклу одежину, схожу на мішок з-під борошна. Та шмата була мені зовсім не до вподоби, але, будучи трохи обізнаною з модою доби королеви Єлизавети, я цілком та повністю залежала від ласки Франсуази.
— Іди вниз до себе, Кіте, — сказав Метью своєму приятелеві. — Невдовзі ми до тебе прийдемо. І не базікай багато. Тут я вирішую, що говорити, а не ти.
— Як скажеш, Метью. — Марлоу невимушеним жестом торкнувся краю свого темно-червоного камзола й глузливо вклонився, але тремтіння рук видало його. Це засвідчило, що він і підкоряється пануванню Метью, і водночас чинить йому спротив…

Розділ 3
Лондон: Блекфраєрс

… — Скільки ж тут паперів… — промимрила я, — і всі вони в кінцевому підсумку ведуть до тебе та інших де Клермонів. — У кімнаті продовжувало світліти, допоки я не почала вже розрізняти кілечка й завитки слів, які розкручувалися в довгі переплетені між собою рядки. Ці рядки утворювали мережу сполучень, що з’єднували теми, авторів і дати. Було в цих перехресних лініях щось таке, що мені ще належало зрозуміти…

— Я переглядав ці папери відтоді, як ти заснула, бо хотів знайти в них хоч якусь згадку про Фіана. Мені здавалося, що така може десь тут зберігатися, — сказав Метью, заводячи мене назад до свого кабінету, — якісь відомості, котрі могли б пояснити, чому його сусіди ні з того, ні з сього на нього напустилися.
Має бути певна схема, яка допоможе нам збагнути, чому теплокровні люди поводяться саме так, а не інакше.


— Якщо ти знайдеш цей матеріал, то моїм колегам-історикам страшенно кортітиме ознайомитися з ним. Але розуміння епізоду з Фіаном аж ніяк не гарантує, що ти зможеш запобігти тому, щоб таке саме не трапилося й зі мною. — На щоці Метью сіпнувся м’яз — мої слова влучили в ціль. — І я анітрохи не сумніваюся, що досі ти жодного разу не вивчав цю тему так глибоко, як зараз.

— Я вже не та людина, яка закривала очі на всі ці страждання, і я більше не хочу такою людиною бути. — Метью підтягнув до себе крісло і важко опустився у нього. — Я мушу діяти, і мені треба віднайти те, що я здатен буду конкретно зробити. Я обхопила його руками. Навіть сидячи у кріслі, Метью був такий високий, що його голова впиралася мені у груди. Він зарився в них обличчям. Потім швидко взяв себе в руки, поволі відсторонився і втупився поглядом мені у живіт.
— Діано. Ти…
— Вагітна. Я це іще раніше підозрювала, — невимушено діловито сказала я. — Іще після випадку з Жюльєтою мій цикл розладнався і став нерегулярним, тому я не була на сто відсотків упевнена в цьому. Від Кале до Дувра мене безперервно нудило, але я подумала, що то через великі хвилі, а та рибина, яку ми з‘їли перед нашим від’їздом, явно була несвіжою. А Метью й далі витріщався на мій живіт. І я знервовано заторохтіла.

— Мав-таки рацію мій шкільний учитель фізкультури: ти дійсно здатна завагітніти навіть після того, як переспиш із хлопцем лише один раз. — Я все ретельно підрахувала і була твердо впевнена в тому, що зачаття сталося протягом нашого відпочинку після весілля.
А мій чоловік і досі мовчав.
— Скажи що-небудь, Метью.
— Я не можу, — відповів він з ошелешеним виразом на обличчі. — Це неможливо.
— Усе, що стосується нас, є можливим. — Я приклала до живота свою тремтячу руку.

Метью переплів свої пальці з моїми і, нарешті, зазирнув мені в очі. І я здивувалася тому, що я побачила в його очах: побожний захват, гордість і малесеньку частку паніки. Він посміхнувся. То було виразом повного щастя.
— А що, коли з мене не вийде гарної матері? — спитала я, вагаючись. — Ти знаєш, що робити, ти ж був колись батьком.
— Із тебе вийде чудова мати, — поспішив запевнити мене Метью. — Усе, чого потребують діти, — це любові, дорослої людини, яка взяла б за них відповідальність, а іще вони потребують теплого й затишного місця, де можна було б пересидіти негоду. — Метью пересунув наші переплетені руки мені на живіт і почав ніжно гладити його.
— Про перші два питання ми потурбуємося разом. Останнє залежатиме від тебе. Як ти почуваєшся?
— Чисто фізично — трохи втомлена й ослабла, а в емоційному плані я не знаю, за що братися. — Я тремтливо зітхнула. — А це нормально — бути водночас і переляканою, і злою, і ніжною?

— Так, нормально. Як і є нормальним бути одночасно радісно збудженим, збентеженим та перестрашеним аж до нудоти, — тихо відповів він.
— Знаю, це сміховинно, але я побоююся, що моя магія якимось чином зможе завдати шкоди дитині, попри те, що кожного року тисячі відьом народжують дітей. «Але ж вони не є дружинами вампірів», — подумки додала я.
— Це — анормальне зачаття, — мовив Метью, наче читаючи мої думки. — Та все одно я гадаю, що тобі не слід непокоїтися. — На його очі набігла темна хмарка. Я майже фізично побачила, як до його списку тривог додалася іще одна.

— Я нікому не хочу про це розповідати. Принаймні наразі. — Я згадала про сусідню потаємну кімнату. — Можна включити до твого життя іще одну таємницю, хоча б тимчасово?
— Аякже, — швидко погодився Метью. — Твою вагітність не буде видно іще кілька місяців. Але Франсуаза з П’єром невдовзі довідаються про це з твого запаху, якщо вже не здогадалися. Це стосується також Гелоугласа та Хенкока. На щастя, зазвичай вампіри не люблять ставити запитань, що стосуються інтимної сфери.

Я стиха розсміялася.
— Виходить, саме я й видам цю таємницю. До того ж, ти ніяк не зможеш демонструвати свою підкреслену турботу про мене, бо з твоєї поведінки всі відразу ж здогадаються про мою вагітність.
— Не будь такою впевненою, — відповів Метью, широко посміхаючись. І стиснув мою руку своєю. Це однозначно був жест, що демонстрував підкреслену турботу й бажання захистити.
— Якщо увесь час будеш мене отак торкатися, то люди про все досить швидко здогадаються, — сухо заперечила я, лагідно провівши пальцями по його плечу. Метью аж здригнувся. — Ти не повинен тремтіти, коли тебе торкається щось тепле.
— Я тремчу не через це, — відповів Метью і встав, застуючи світло свічок…