Закрыть
Восстановите членство в Клубе!
Мы очень рады, что Вы решили вернуться в нашу клубную семью!
Чтобы восстановить свое членство в Клубе – воспользуйтесь формой авторизации: введите номер своей клубной карты и фамилию.
Важно! С восстановлением членства в Клубе Вы востанавливаете и все свои клубные привилегии.
Авторизация членов Клуба:
№ карты:
Фамилия:
Узнать номер своей клубной карты Вы
можете, позвонив в информационную службу
Клуба или получив помощь он-лайн..
Информационная служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Если Вы еще не были зарегистрированы в Книжном Клубе, но хотите присоединиться к клубной семье – перейдите по
этой ссылке!
УКР | РУС

Дебора Леви — «Гаряче молоко»

2015 рік

Альмерія, Південна Іспанія. Серпень

Сьогодні я впустила свій ноутбук на підлогу в барі, що стоїть на узбережжі. Я тримала його під пахвою й він вислизнув з чорного гумового чохла (у вигляді конверта), упавши монітором донизу. Цифрова сторінка зараз розтрощена, але принаймні він досі працює. Усередині мого ноутбука зберігається все моє життя, він знає про мене більше, ніж будь-хто.

Отже, я веду до того, що як він зламався, то я теж.

На моєму робочому столі стоїть заставка пурпурового нічного неба, всипаного зорями, з Молочним Шляхом, назва якого походить від класичного латинського lactea. Багато років тому мама казала мені, що Молочний Шлях слід писати так: γαλαξίας κύκλος — і що Аристотель споглядав Молочне коло в Халкідіках, за тридцять чотири милі від Сучасного міста Тессалоніки, де народився мій батько. Найстаршій зірці майже 13 мільярдів років, але зіркам на моєму робочому столі два роки і їх зроблено в Китаї. І цей Всесвіт зараз розбито.

Я нічим не можу зарадити. Мабуть, у наступному засидженому мухами місті є інтернет-кав’ярня, хазяїн якої часом усуває дрібні поломки, але мені треба замовити дисплей, а він прийде десь через місяць. Чи я ще буду тут через місяць? Гадки не маю. Залежно від моєї хворої матері, яка спить, укрившись москітною сіткою в кімнаті поруч. Прокинувшись, вона прокричить: «Принеси води, Софіє!» І я принесу їй води, і вона завжди буде не такою, як треба. Я вже не певна, що означає вода, але я принесу їй води такої, як я її розумію: з пляшки в холодильнику, з пляшки не з холодильника, з чайника, закип’ятивши в ньому воду й залишивши її вистигати. Вдивляючись у зоряне небо на заставці, я часто дивним чином пливу в часі.

Тільки одинадцята вечора і я б могла по-справжньому плисти на спині в морі, споглядаючи справжнє нічне небо й справжній Молочний Шлях, але я боюсь аурелій. Учора по обіді одна мене вжалила, залишивши на моєму передпліччі яскравий пурпуровий рубець, як від батога. Мені довелося бігти по гарячому піску до медпункту в кінці пляжу, щоб студент-медик (з бородою), чия робота полягала в тому, щоб сидіти цілий день на пляжі, чекаючи на вжалених туристів, намастив мене маззю. Він сказав, що в Іспанії аурелій називають медузами. Я гадала, що Медуза — це грецька богиня, яка обернулася на страховисько, коли її прокляли, і що вона силою погляду обертала всіх, хто на неї гляне, на камінь. То чому ж аурелію назвали на її честь? Він погодився, але припустив, що, мабуть, щупальця аурелії скидаються на волосся Медузи, яке на картинах завжди зображено у вигляді купи змій, які звиваються.

Я помітила зображення з Медузою з мультика на жовтому застережному прапорці, у неї божевільні очі й замість зубів — бивні.

— Там, де прапорець з Медузою, краще не плавати. Вибір за вами, справді.

Промокнувши вжалене місце ватою, змоченою в підігрітій морській воді, він дав мені підписати папірець, що скидався на якусь заяву. Це перелік усіх ужалених людей того дня. У бланку просили зазначити моє ім’я, вік, фах та країну походження. Важко обміркувати стільки даних, коли в тебе рука в пухирцях і пече. Він пояснив, що мусить просити мене заповнити бланк, щоб медпункт не закрили під час економічної кризи в Іспанії. Якщо туристам ця послуга не потрібна, він зостанеться безробітним, тому медузи, мабуть, його тішили. Завдяки їм він заробляв собі на хліб і на пальне в мопед.

Зазираючи у бланк, я помітила, що вік ужалених медузами коливається від семи до сімдесяти чотирьох, усі вони переважно з Іспанії, хоча є кілька з Великої Британії та Трієста. Я завжди хотіла поїхати у Трієст, бо ця назва  схожа на tristesse, легке і світле слово, хоча французькою воно означає «сум». Іспанською буде tristeza, важче, ніж французький сум, радше скидається на стогін, ніж на шепіт.

Плаваючи, я не помітила жодної медузи, але студент пояснив, що вони мають дуже довгі щупальця, тому здатніжалити на відстані. Палець у нього був липкий від мазі, яку він саме зараз втирав мені в руку. Він наче добре знається на медузах. Медузи на 95 відсотків складаються з води, тому легко маскуються. А ще їх так багато розвелося в океанах через надмірний вилов риби. Головне, щоб я не терла й не чухала укуси. Можливо, там ще залишились клітини медузи, і якщо чухати, з них може ще виділитися отрута, але завдяки цій мазі пекучі клітини знешкодяться. Поки він розмовляв, я спостерігала за його ніжними, рожевими губами, що ворушилися з-під бороди. Він дав мені списаний олівець, ґречно вмовляючи заповнити бланк.

Ім’я: Софія Папастерґіадіс

Вік: 25

Країна походження: Велика Британія

Фах:

Медузам байдуже, який у мене фах, то в чому ж річ? Це дражливе запитання, болісніше за вжалену руку й складніше за халепу з моїм прізвищем, яке ніхто не може правильно ані вимовити, ані написати. Я йому сказала. У мене диплом антрополога, але наразі я працюю в кав’ярні в Західному Лондоні, вона називається «Кофі Хаус», у нас безкоштовний Wi-Fi і відреставрований костел. Ми підсмажуємо зерна, які самі вирощуємо, і варимо три різновиди висококласного еспресо… тому я гадки не маю, що записати у графу «фах».

Студент смикнув себе за бороду.

— Адже ви, антропологи, вивчаєте примітивних людей?

— Так, але єдина примітивна людина, яку я досі вивчала, — я сама.

Раптом мене охопила ностальгія за британськими лагідними, вологими парками. Я прагнула простягти своє примітивне тіло на зеленому моріжку, де в колючій траві не плавають медузи. В Альмерії немає зеленої трави, окрім як у гольф-клубах. Вкриті пилом голі пагорби так випалені сонцем, що колись тут знімали спагеті-вестерни — в одному з них навіть грав Клінт Іствуд. Мабуть, у справжніх ковбоїв були повсякчас потріскані губи, бо ж мої почали розтріскуватися від сонця й мені постійно доводиться намащуватися бальзамом для губ. Може, ковбої намащувалися тваринним жиром? Чи сумували вони, вдивляючись у нескінченне небо, без поцілунків та пестощів? Чи розсіюються їхні турботи в загадковості Всесвіту, як мої, коли я часом споглядаю галактики на розтрощеній заставці?

Студент, здавалось, так само добре знається на антропології, як і на медузах. Прагне підказати мені ідею щодо «дослідження у природних умовах», поки я в Іспанії.

— Ти бачила білі пластмасові будівлі, які вкривають усю землю в Альмерії?

Я справді бачила химерний білий пластик. Він простягається нивами та долинами, скільки сягає око.

— Це парники, — мовив він. — Температура всередині цих ферм у пустелі часом сягає сорока п’яти градусів. Вони наймають нелегальних мігрантів, щоб збирали помідори та перець для супермаркетів, але це радше рабство.

Я так і думала. Усе, що приховують, завжди цікаво. Не буває так, щоб те, що приховано, було неважливим. Малою я ховала обличчя в долонях, щоб ніхто не знав, що я там є. А потім я збагнула, що, закриваючи обличчя, стаю помітнішою, бо всім цікаво, що я там прагну сховати.

Він поглянув на моє прізвище на бланку, потім на свій великий палець на лівій руці, яким заворушив, ніби перевіряючи, чи суглоб не ушкоджений.

— Ти грекиня, так?

Він такий неуважний, і мене це турбує. Він ніколи не дивиться на мене прямо. Я повторюю завчене: мій батько грек, мати англійка. Я народилася в Британії.

— Греція менша за Іспанію, але вона не здатна оплатити свої рахунки. Мрія померла.

Я спитала, чи має він на увазі економіку. Він відповів ствердно, він навчався на магістра у Школі філософії при Ґранадському університеті, але вважав, що йому поталанило отримати роботу на літо в цьому медпункті на пляжі. Якби «Кофі Хаус» наймав працівників, коли він закінчив університет, він би полетів у Лондон. І він не знав, чому сказав, що мрія померла, адже сам так не думає. Мабуть, десь прочитав і зачепився за ці слова. Хоча сам він не вважав, що «мрія помирає». Для початку, хто такий мрійник? Єдина інша мрія, яка спадала йому на гадку, це слова з промови Мартіна Лютера Кінга «У мене була мрія…». Але вислів про те, що мрія померла, означає, що вона народилась і зараз їй настала смерть. Лише мрійники могли б сказати, що вона померла, а від їхнього імені ніхто таке сказати не в змозі.

А потім він промовив до мене ціле речення грецькою і здивувався, коли я відповіла, що не розумію грецької.

Безкінечно ніяково мати прізвище Папастерґіадіс і не знати мови свого батька…