Закрыть
Восстановите членство в Клубе!
Мы очень рады, что Вы решили вернуться в нашу клубную семью!
Чтобы восстановить свое членство в Клубе – воспользуйтесь формой авторизации: введите номер своей клубной карты и фамилию.
Важно! С восстановлением членства в Клубе Вы востанавливаете и все свои клубные привилегии.
Авторизация членов Клуба:
№ карты:
Фамилия:
Узнать номер своей клубной карты Вы
можете, позвонив в информационную службу
Клуба или получив помощь он-лайн..
Информационная служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Если Вы еще не были зарегистрированы в Книжном Клубе, но хотите присоединиться к клубной семье – перейдите по
этой ссылке!
УКР | РУС

Даниэла Стил — «Чари»

Розділ 1

Біла вечеря — це справжня любовна поема, присвячена дружбі, радості, витонченості й чарівним пам’яткам Парижа. І щороку вечір цієї події стає незабутнім. Інші міста по всьому світові намагалися відтворити її, але без особливого успіху. Існує лише один Париж, а подія ця настільки шанована, обожнювана та бездоганна у виконанні, що важко уявити її в будь-якому іншому місті.

Все почалося близько тридцяти років тому, коли морський офіцер і його дружина вирішили відсвяткувати з друзями свою річницю у незвичний, творчий спосіб, біля одного з улюблених монументів Парижа. Вони зібрали близько двадцяти друзів, і всі були вдягнені в біле. Прибули на місце зі складаними столиками та стільцями, столовими скатертинами, сріблом, кришталем, порцеляною, можливо, квітами. Принесли із собою вишукану їжу, накрили столи і влаштували гостям пишний бенкет. Тієї ночі чари розпочалися.

Подія увінчалася таким успіхом, що наступного року вони повторили її в іншій, але не менш визначній місцевості. І відтоді Біла вечеря перетворилася на щорічну традицію, до якої долучалося все більше й більше людей, аби відсвяткувати так само: червневого вечора, в усьому білому з голови до п’ят.

Участь у події досі беруть лише запрошені гості — традиція, яку поважають усі. За довгі роки місце проведення заходу стало однією з найбільш шанованих таємниць Парижа. Досі обов’язковою є вимога бути в усьому білому, включно зі взуттям, і кожен докладає чималих зусиль, аби вдягнутись елегантно і за усталеною традицією. Щороку Біла вечеря відбувається перед іншою пам’яткою паризької архітектури — а вибір у Парижі безмежний. Перед Собором Паризької Богоматері, Тріумфальною аркою, біля підніжжя Ейфелевої вежі в «Трокадеро», на площі Згоди, між пірамідами біля Лувру, на Вандомській площі. На сьогоднішній день Біла вечеря змінила безліч місць проведення, одне краще за інше.

Упродовж років Біла вечеря набула таких масштабів, що тепер відбувається одразу в двох місцях, а загальна кількість запрошених гостей сягає майже п’ятнадцяти тисяч. Важко уявити собі, що стільки людей можуть поводитися пристойно, з’являтися в елегантному вбранні й дотримуватися усіх правил етикету, але якимось дивом вони це роблять. «Білі страви» і наїдки заохочуються, але передусім їжа на столах має відповідати події (ніяких хот-догів, гамбургерів чи бутербродів). Кожен має подати справжню вечерю, накрити стіл білою скатертиною, їсти срібними приборами, пити зі справжніх кришталевих келихів і порцелянових чашок, як у ресторані або в домі, де приймають почесних гостей. Усе, що приносять із собою, має вміщуватися до візка, і наприкінці вечора все сміття й відходи мають бути складені до білих сміттєвих пакетів та прибрані до останнього недопалка. Жодного сліду відпочивальників не повинно лишитися в прекрасному історичному місці, обраному цього року для Білої вечері. Люди мають поводитись і йти звідси так само пристойно, як і приходять.

Поліція закриває очі на цю подію, хоча ніхто не бере на неї дозволу, незважаючи на величезну кількість учасників (отримання дозволу зіпсувало б увесь сюрприз). Варто зауважити, що тут не буває незваних гостей. Запрошення на Білу вечерю чекають з нетерпінням і зустрічають, як свято, але ті, кого немає у списку запрошених, ніколи не приходять і не намагаються заявляти, що вони в ньому є. Жодних неприємних інцидентів чи ворожих сутичок під час події не траплялося. Це вечір чистої радості, підкріпленої повагою до інших гостей і любов’ю до міста.

Розвага наполовину полягає в тому, що ніхто не знає, де саме відбудеться святкування цього року. Формально це таємниця, яку ревно оберігають шестеро організаторів. І де б не відбувалася подія, гостей запрошують парами, і кожна пара має принести із собою складаний стіл і два стільці обумовленого правилами розміру.

Ті шестеро організаторів сповіщають своїх «заступників» про перше місце, де мають зібратися учасники. Усі запрошені повинні прибути з візками, столиками та стільцями на один з таких пунктів приблизно о восьмій п’ятнадцять вечора. Дві групи вечерятимуть у двох різних місцях. Радісне хвилювання розпочинається, коли стають відомими перші місця — про них відпочивальників сповіщають лише в другій половині призначеного дня. Це дозволяє зробити грубе припущення, де, власне, відбудеться вечеря, але все це лише здогадки, адже зазвичай є кілька чарівних місцин, куди від пункту збору можна легко дійти пішки. Весь день люди намагаються вгадати, де саме вечерятимуть. Гості швидко збираються в означеному місці — в білому вбранні й з усім необхідним для вечора. Друзі знаходять один одного в юрбі, перегукуються, захоплено довідуючись, хто саме тут є. Півгодини у пункті збору панує піднесений настрій, а рівно о восьмій сорок п’ять розкривається остаточне місце святкування — не далі як за п’ять хвилин ходи.

Щойно його оголошують, усім парам виокремлюють місця відповідно до розміру їхніх столиків, за якими вони і мають розташуватися, утворивши довгі рівні ряди. Часто збираються цілі компанії друзів, які роками відвідували захід, і вечеряють пліч-о-пліч за власними столиками, що вливаються в довжелезні ряди.

На дев’яту годину сім тисяч людей уже досягли показних історичних місць — щасливих обранців цього вечора. І щойно вони прибувають і довідуються про визначене місце, виміряне до дюйма, до сантиметра, — столики розкладаються, стільці розставляються, скатертини розгортаються, дістаються підсвічники. Вечеря накривається, як для весілля. За п’ятнадцять хвилин гості вже за столом, розливають вино, щасливо всміхаючись у передчутті грандіозного вечора в колі старих і нових друзів. Від веселого хвилювання і нарешті розкритої таємниці про місце проведення заходу учасники почуваються наче діти на іменинній вечірці із сюрпризами. І о дев’ятій тридцять святкування вже в розпалі. Немає нічого краще.

Вечеря починається десь за годину до заходу сонця, а коли сонце сідає, на столах запалюють свічки. І після настання темряви вся площа чи яке інше місце бенкету освітлено свічками, і сім тисяч відпочивальників, вдягнених у біле, виголошують між собою тости, підіймаючи блискучі кришталеві келихи, а на столах виблискують срібні підсвічники, радуючи око. Об одинадцятій вечора дістаються й запалюються бенгальські вогні. Піввечора грає оркестр, додаючи веселощів. У Соборі Паризької Богоматері б’ють дзвони, і священик, що править службу, виголошує благословення з балкона. І рівно за півгодини після опівночі вся юрба збирається і зникає, наче зграя мишей розсіюється вночі, не залишивши жодного сліду своєї присутності. Лишаються тільки незабутні спогади про добре проведений час, нові друзі й особлива нагода, що зібрала всіх разом.

Ще одним цікавим аспектом події є те, що жодних грошей не передається з рук у руки. Ніякої плати за запрошення не береться, не треба нічого купувати або за щось платити. Кожен приносить власну їжу, і ніхто не може купити місце на Білій вечері. Організатори запрошують тих, кого обрали, тож подія лишається незаплямованою. Інші міста намагалися отримати зиск, влаштовуючи такі самі учти, й одразу ж усе руйнували, допускаючи на них грубіянів, що не вписувалися у товариство, але готові були потрапити сюди за будь-які гроші — і псували вечір усім присутнім. Натомість Біла вечеря в Парижі не відступала від початкових принципів, і це дає дивовижні результати. Всі з нетерпінням чекають її, і що ближче призначений день, то сильніше. І за всі тридцять років таємниця місця проведення бенкету жодного разу не просочилася, зберігши розвагу в усій повноті.

Цілий рік люди чекають на Білу вечерю і ніколи не повертаються з неї розчарованими. І незмінно цей вечір стає незабутнім — з першої хвилини до останньої. Спогади про нього довго плекають ті, кому пощастило бути запрошеним. І кожен погодиться: тут діють справжні чари.

Жан-Філіп Дюма відвідував Білу вечерю вже десять років, відколи йому було двадцять дев’ять. І як друг одного з організаторів міг запросити дев’ять пар, зібравши групу з двадцяти осіб, що сидітимуть поряд за окремими, тісно зсунутими столиками. Щороку він ретельно обирав своїх гостей, і, окрім добрих друзів, яких вже запрошував раніше, намагався залучити кількох нових друзів, які, на його думку, поважатимуть правила заходу, добре порозуміються з іншими гостями й отримають задоволення. Його підхід до складання списку запрошених не був ані безладним, ані буденним. Він дуже серйозно ставився до справи, і якщо до його списку потрапляв той, хто не оцінив вечері, чи той, з ким було нудно, чи той, хто сприйняв цю подію як можливість розширити зв’язки, якою вона однозначно не була, наступного року він запрошував замість них інших друзів. Але здебільшого приводив постійних гостей, які щороку благали запросити їх знову.

Відколи сім років тому Жан-Філіп одружився, його дружина-американка Валері полюбила Білу вечерю не менше за нього, і тепер щороку вони старанно підбирали гостей разом…