Закрыть
Восстановите членство в Клубе!
Мы очень рады, что Вы решили вернуться в нашу клубную семью!
Чтобы восстановить свое членство в Клубе – воспользуйтесь формой авторизации: введите номер своей клубной карты и фамилию.
Важно! С восстановлением членства в Клубе Вы востанавливаете и все свои клубные привилегии.
Авторизация членов Клуба:
№ карты:
Фамилия:
Узнать номер своей клубной карты Вы
можете, позвонив в информационную службу
Клуба или получив помощь он-лайн..
Информационная служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Если Вы еще не были зарегистрированы в Книжном Клубе, но хотите присоединиться к клубной семье – перейдите по
этой ссылке!
Вступай в Клуб! Покупай книги выгодно. Используй БОНУСЫ »
УКР | РУС

Андре Нортон — «Чаклунський світ»

Чаклунський світ. Книга 1
А. Нортон

Чаклунський світ. Книга 1

Код товара: 4086958
Язык: украинский
Оригинальное название: Witch World
Язык оригинала: английский
Обложка: переплет
Страниц: 256
Формат: 135х205 мм
Издательство: «Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Переводчик(и): Н. М. Михаловська
Год издания: 2018
ISBN: 978-617-12-4525-9
Вес: 242 гр.
110line
90грн

Частина I: Салкаркіпська пригода

 

1

Сідж Перілес 

Навкісні струмені дощу завісою спадали на темні вулиці, змиваючи з міських стін кіптяву, що залишала металевий смак на вустах високого худорлявого чоловіка, який стрімко йшов повз будинки, примруженими очима пильно заглядаючи у пащі дверей та щілини алей.

Скільки часу — дві чи три години — пройшло, відколи Саймон Трегарт вийшов із залізничної станції? Та надалі він не мав жодних причин слідкувати за часом. Час утратив всяке значення, бо в нього не зосталося мети. Як у цькованого, у втікача, у того, що ховається, — хоча ні, він не ховався. Йшов відкрито, напружений, насторожений, як завжди, з прямою спиною та високо зведеною головою.

У ті перші відчайдушні дні, коли він ще мав крихту надії, коли вдавався до всіх звірячих хитрощів, кожного трюку й фортелю, які тільки завчив, коли петляв і ховав сліди — тоді він, біжучи, слідкував за годинами і хвилинами. Однак тепер він ішов і йтиме, аж доки смерть, що ховається в одній із брам і сидить у засідці в одній із алей, не постане перед ним. Проте й тоді він не піддасться і пустить у хід свої ікла. Його права рука потягнулась до намоклої кишені плаща і погладила ці ікла — гладеньку відполіровану смертоносну зброю, що легко лягла на долоню, наче бувши частиною його чудово тренованого тіла.

Вульгарні червоні й жовті неонові вогні утворювали візерунок, який відбивався на мокрому слизькому тротуарі; його знайомство з містом обмежувалося одним чи двома готелями в центрі, кількома ресторанами та магазинами — всім, із чим може запізнатися випадковий подорожній за два візити, розділені п’ятьма-шістьма роками. Саймона тягло на відкрите місце — він був певен, що кінець погоні настане або цієї ночі, або завтра вранці.

Саймон відчув утому, викликану безсонням і постійною настороженістю. Уповільнив кроки перед освітленими дверима, прочитав напис на провислому тенті над ними. Швейцар розчинив двері всередину, а чоловік під дощем сприйняв це як мовчазне запрошення, заходячи в тепло й вдихаючи аромат їжі.

Негода, очевидно, розлякала клієнтів. Можливо, тому метрдотель так квапливо його привітав. Чи, може, його все ще презентабельний костюм, захищений від вологи плащем, його легка, але безпомилково відчутна природна зверхність — риса того, хто звик командувати і без зусиль добиватися підкорення, — хай там як, але все це забезпечило йому гарний стіл і меткого уважного офіціанта.

Пробігши очима меню, Саймон усміхнувся. Приречений, хай там що, має право на останню трапезу. Його спотворене відображення на округлій блискучій цукерничці усміхнулось у відповідь. Довге обличчя з правильними рисами, зморшками в кутиках очей і трохи глибшими біля губ, засмагле, обвітрене, але на свій лад позбавлене ознак віку. Так він виглядав у двадцять п’ять, так само виглядатиме у шістдесят.

Трегарт їв повільно, смакував кожен шматочок, насолоджуючись затишним теплом і ретельно підібраним вином, розслабивши тіло, але не розум і нерви. Бо цей перепочинок не дав йому оманливої надії. То був кінець — він це знав і приймав.

— Даруйте…

Виделка з товстим шматком м’яса, яку Саймон підносив до рота, не зупинилася. Але, попри його залізний самоконтроль, нижня повіка сіпнулася. Він прожував і тільки тоді відповів, звичайним голосом:

— Прошу?

Чоловік, який ґречно стояв біля столу, міг бути брокером, юристом, лікарем. У ньому відчувалось професійне вміння викликати довіру співрозмовників. Але Саймон очікував від нього іншого: він виглядав надто респектабельним, надто чемним і надто коректним для смерті! Хоча організація мала багато найрізноманітніших слуг.

— Полковник Саймон Трегарт, якщо я не помиляюся?

Саймон розламав кекс навпіл і намазав його маслом.

— Саймон Трегарт, але не полковник, — виправив він, а тоді додав, наносячи контрудар: — Як вам добре відомо.

Незнайомець, здається, дещо здивувався й усміхнувся гладенькою, ввічливою, професійною усмішкою.

— Як нетактовно з мого боку, Трегарте. Але дозвольте відразу ж сказати — я не член організації. Натомість я — ваш друг, звичайно, якщо ви цього захочете. Дозвольте представитися. Я доктор Хорхе Петроніус. Цілком до ваших послуг, можу додати.

Саймон кліпнув. Він думав, що правильно вирахував той клаптик майбутнього, який йому зостався, але на таку зустріч не сподівався. Уперше за ці гіркі дні відчув глибоко всередині щось схоже на надію.

Йому й на думку не спало сумніватися в особі маленького чоловічка, який пильно придивлявся до нього крізь напрочуд товсті окулярні скельця в такій масивній і широкій чорній пластиковій оправі, що Петроніус виглядав наче у напівмасці вісімнадцятого століття. Доктор Хорхе Петроніус був добре відомий у тому півсвіті, де Саймон провів кілька скажених років. Якщо ви «спалилися» і мали досить щастя, щоб бути при грошах, подайтеся до Петроніуса. Тих, хто так зробив, ніколи не знайшли ні закон, ні помста їхніх спільників.

— Семмі в місті, — продовжив чіткий голос із легким акцентом.

Саймон відпив ковток вина.

— Семмі? — байдуже відповів він. — Яка честь!

— О, у вас усталена репутація. Організація вислала за вами своїх найкращих гончих псів. Але після того, як ви хвацько впоралися з Кочевим та Лемпсоном, зостався лише Семмі. Однак він птаха іншого польоту. А ви ― даруйте, що пхаю носа в чужі справи, ― доволі давно в бігах. Становище, яке точно не робить збройну руку сильнішою.

Саймон засміявся. Він насолоджувався усім цим — смачною їжею і хорошим вином, навіть витонченим піддражнюванням доктора Хорхе Петроніуса. Але не зменшував пильності.

— Отож, моя збройна рука потребує підкріплення? Гаразд, докторе, а що ж ви пропонуєте як ремедіум?

— Свою допомогу.

Саймон відставив келих. Червона крапля скотилася по стінці і всякла в обрус.

— Кажуть, Петроніусе, що ваші послуги надто дорогі.

Чоловічок знизав плечима.

— Природно. Але натомість я можу обіцяти повний порятунок. Ті, хто мені довірився, не змарнували своїх доларів. Ніхто на мене не скаржився.

— На жаль, я не належу до тих, хто може дозволити собі ваші послуги.

— Настільки зменшили свій грошовий резерв за останній час? Так, звичайно. І все-таки ви покинули Сан-Педро з двадцятьма тисячами. Не могли ви повністю витратити цю суму за такий короткий час. А якщо зустрінетеся з Семмі, то все, що залишилося, повернеться Гансону.

Саймон стиснув губи. Якусь мить він виглядав таким грізним, яким виглядав би, зустрівшись віч-на-віч із Семмі.

— Чому ви стежили за мною і як? — спитав він.

— Чому? — Петроніус знову знизав плечима. — Ви це зрозумієте пізніше. Я свого роду учений, дослідник, експериментатор. Стосовно ж вас, я знав, що ви у місті і потребуєте моїх послуг. Трегарте, тепер ви мусите знати, як поширюються чутки. Ви людина мічена і небезпечна. Ваш прихід і відхід реєструються. На шкоду для вас самого, ви чесна людина.

Права рука Саймона стислася в кулак.

— Це після моєї діяльності за останні сім років ви вішаєте на мене такі ярлики?

Тепер уже Петроніус негучно реготнув, наче запрошуючи свого співрозмовника втішитися кумедністю ситуації.

— Бо чесність інколи має мало спільного з вимогами закону, Трегарте. Якби ви не були по суті чесною людиною — з ідеалами, — ви ніколи б не виступили проти Гансона. Це сталося тому, що ви такий, як є, і тому ви — я знаю — готові для мене. Можемо йти?

Саймон виявив, що він, оплативши рахунок, пішов услід за доктором Хорхе Петроніусом. На узбіччі їх чекала автівка, проте доктор не назвав водієві адреси, коли машина понесла їх у ніч і дощ.

— Саймон Трегарт, — тепер голос Петроніуса був безособовим, наче він читав важливі лише для нього самого дані. — Корнійського походження. 10 березня 1939 року зарахований до армії США. Починав як сержант, тоді став лейтенантом і врешті доріс до рангу полковника. Служив у окупаційних військах, аж доки не був комісований та ув’язнений за — за що, полковнику? ― Ах, так, за величезні махінації на чорному ринку. На жаль, хоробрий полковник надто пізно здогадався про кримінальний характер цих оборудок. Саме це, Трегарте, поставило вас по той бік закону, чи не так? Втративши чесне ім’я, ви вирішили, що можете грати в цю гру.

Після Берліна ви стали учасником низки сумнівних операцій, аж доки не виявилися настільки нерозумним, щоб зіткнутися з Гансоном. Знову завинила ваша необізнаність? Щось вам не таланить, Трегарте. Сподіваймось, цієї ночі ваша доля зміниться.

— Куди ми їдемо, до доків?

Він знову почув виразисте хихотіння.

— У нижнє місто, але не до гавані. Мої клієнти подорожують, але не морем, повітрям чи суходолом. Що ви знаєте про традиції вашої батьківщини, полковнику?

— Нічого не чув про традиції Метачім у Пенсильванії.

— Я не про глухе шахтарське містечко на цьому континенті. Я про Корнвел, що давніший за цей час — наш час…