Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
УКР | РУС

Шарі Лапена — «Подружжя по сусідству»

Розділ 1

Анна відчуває, як у її шлунку булькотить кислота і підступає до горла; перед очима в неї пливе. Вона випила забагато. Синтія постійно підливала в її келих. Анна намагалася стриматися, але потім пустилася берега — вона не знала, як інакше пережити цей вечір. Тепер вона й не уявляла, скільки вина випила протягом цієї нескінченної вечірки. Вранці їй доведеться зцідити й вилити своє грудне молоко.

Від спеки літньої ночі Анна втрачає притомність духу й дивиться на хазяйку, звузивши очі. Синтія відкрито фліртує з її чоловіком, Марко. Чого Анна має з цим миритися? Чому чоловік Синтії, Грем, не перешкоджає цьому? Анна розлючена, проте безсильна — вона не знає, як зупинити це так, щоб не видаватися пафосною дивачкою. Всі вони дещо напідпитку. Тож вона все ігнорує, клекочучи всередині, й маленькими ковточками п’є охолоджене вино. Анна не з тих людей, хто влаштовує сцени, не з тих, хто привертає до себе увагу.

Синтія ж, тим часом…

Усі вони втрьох — Анна, Марко та добре вихований чоловік Синтії, Грем, — дивляться на неї, немов зачаровані. Особливо Марко, який, здається, не може й відвести від Синтії очей. Наповнюючи келих Марко, вона нахиляється якось занадто близько до нього, так, що її обтислий топ опиняється так низько, що Марко міг би носа почухати об її декольте.

Анна нагадує собі, що Синтія фліртує з усіма. Синтія виглядає так чудово, що, здається, просто не може себе опанувати.

Та що довше Анна спостерігає, то цікавіше їй стає — чи могло щось насправді відбуватися між Марко й Синтією. Досі в Анни не було таких підозр. Можливо, це алкоголь викликає в неї параною.

Ні, вирішує вона, вони не поводилися б так, якби їм було що приховувати. Синтія фліртує більше за Марко: він лише приймає її увагу, бо йому це лестить. Марко й сам надто гарний: його скуйовджене волосся, ліщинові очі та чарівна посмішка завжди привертали увагу. Вони блискуча пара — Синтія та Марко. Анна наказує собі припинити. Запевняє себе, що Марко вірний їй. Вона знає, що він віддає всього себе родині. Що він відданий їй та дитині.

Він залишиться поряд, хай би що там не було, — й вона робить великий ковток вина, — як би не було погано. Спостерігаючи за тим, як Синтія висне на Марко, Анна дедалі більше турбується і засмучується. Вона досі на двадцять фунтів важча, ніж треба, після пологів, від яких минуло півроку. Вона думала, що на цей момент вже повернеться до ваги, що була в неї до вагітності, та, здається, на це потрібен принаймні рік. Треба їй припинити продивлятися журнали на виході з бакалії, порівнюючи себе з тими селебриті-матусями, яким персональні тренери допомагають виглядати чудово вже за якихось кілька тижнів.

Та навіть у своїй найкращій формі Анна не могла змагатися з такими, як Синтія — її вища, фігуристіша сусідка з довгими ногами, великими грудьми та водоспадом чорнющого волосся. До того ж одяг Синтії вбиває з одного маху — вона завжди на високих підборах та у сексуальному вбранні, навіть якщо йдеться про вечерю вдома зі ще одним подружжям.

Анна не може зосередитися на розмові. Вона вимикає звук і втуплюється у мармуровий камін, такий самий, як і в їхній вітальні, по інший бік спільної стіни, що відділяє Анну з Марко від Синтії та Грема; вони живуть у цегляному будинку на кілька родин, типовому для північної частини Нью-Йорка, доладно збудованому наприкінці дев’ятнадцятого століття. Усі будинки в ряду схожі — в італійському стилі, вишукані, дорогі — та, окрім будинку Марко й Анни, який завершує ряд і дещо відрізняється за стилем і оздобленням, кожен із них — маленький витвір мистецтва.

Анна незграбно тягнеться за мобільним телефоном, що лежить на обідньому столі, й перевіряє час. Майже перша ночі. Вона ходила до дитини опівночі. Марко перевіряв, чи усе гаразд, о пів на першу. Потім вони із Синтією пішли покурити на задню терасу, тоді як Анна й Грем ніяково сиділи за неприбраним столом, напружено розмовляючи. Треба їй було вийти на двір із ними, вдихнути повітря. Та вона не пішла: можливо, через те що Грем не любив, коли поряд із ним палять, і то було б грубо чи принаймні нечемно лишити його самого на власній же вечірці. Тож, на засадах моралі та етики, вона лишилася. Грем, англосаксонець і протестант, як і сама Анна, має бездоганні манери. Чого він одружився з такою дівкою, як Синтія, — загадка. Синтія та Марко повернулися із заднього дворика кілька хвилин тому, й Анна відчайдушно хоче піти, навіть якщо решті ще весело.

Вона кидає погляд на радіоняню, що стоїть на краєчку столу, — маленька червона лампочка пристрою мерехтить, як запалена сигарета. Відеодисплей розбився — вона впустила його пару днів тому, і Марко ще не встиг з’їздити й замінити його, та аудіо й досі працює.

Раптом її охопили сумніви, вона відчула неправильність усього, що відбувалося. Ну хто йде на вечерю, лишивши немовля вдома на самоті? Яка мати пішла б на таке? Вона відчуває знайомі вже душевні страждання, затиснуті у фразу «Ти погана мати».

Ну то й що, що няня не змогла? Вони мали взяти Кору із собою, посадити в переносний манеж. Але Синтія сказала — без дітей. То була вечеря для дорослих, на честь дня народження Грема. І ще й через це Синтія, що була колись хорошою подругою, почала не подобатися Анні. Синтія не любила дітей. Ну хто дозволить собі сказати, що шестимісячному маляті не раді в гостях? Як Анна дозволила Марко переконати себе, що так чинити нормально? То було безвідповідально. Вона подумала, що сказали б інші мами з її групи, якби дізналися. Ми лишили шестимісячну дитину вдома саму й пішли в гості до сусідів. Вона уявила собі, як усі в шоці пороззявляють роти й западе напружена тиша. Та вона їм ніколи не скаже. Краще про це змовчати.

Вони з Марко посварилися перед вечіркою. Коли няня зателефонувала сказати, що не зможе прийти, Анна запропонувала лишитися вдома з дитиною — однаково їй не хотілося туди йти. Але Марко це аж ніяк не влаштовувало.

— Ти не можеш просто лишитися вдома, — наполягав він, коли вони сварилися на кухні.

— Я не проти лишитися вдома, — сказала вона, притишивши голос. Вона не хотіла, щоб Синтія почула через стіну, як вони сваряться через її вечірку.

— Тобі корисно буде кудись вийти, — не погоджувався Марко, й собі заговоривши тихіше. І додав: — Ти ж пам’ятаєш, що сказав лікар.

Цілий вечір вона намагалася зрозуміти, нащо він сказав ту останню фразу: щоб її зачепити, заради своїх інтересів чи просто намагався допомогти. Зрештою вона поступилася. Марко переконав її в тому, що, маючи за стіною радіоняню, вони почують, коли мала соватиметься або прокинеться. Вони ходитимуть до неї щопівгодини. Нічого поганого не станеться.

Зараз перша ночі. Піти подивитися на Кору чи вмовити Марко піти разом? Вона хоче додому в ліжко. Вона хоче, щоб ця ніч закінчилася якнайшвидше.

Вона смикає чоловіка за руку.

— Марко, — квапить вона, — нам треба йти. Вже перша ночі.

— О, ні, не йдіть ще, — каже Синтія. — Ще не дуже пізно! Їй, очевидно, не хочеться, щоб вечірка закінчувалася. Вона не хоче, щоб Марко йшов. Зате вона буде зовсім не проти, якщо піде Анна, — в цьому Анна цілком упевнена.

— Для вас, може, й так, — їй вдається сказати це досить жорстко, хоч вона і напідпитку, — але мені треба встати рано, погодувати дитину.

— Бідолашна, — каже Синтія, й Анну чомусь це дратує. В Синтії немає дітей, вона ніколи їх не хотіла. Вони з Гремом бездітні з власної волі.

Важко змусити Марко піти. Він налаштований лишитися. Йому весело, Анні ж тривожніше з кожною миттю.

— Ще один, — каже Марко Синтії, простягаючи до неї келих і не дивлячись дружині в очі.

Він надзвичайно голосний сьогодні — це виглядає награно. Анна питає себе, в чому річ. Останнім часом удома він був мовчазний. Сумний, пригнічений навіть. Але сьогодні, із Синтією, він — душа компанії. Вже певний час Анна відчуває, що з ним щось не те, якби ж тільки він сказав їй, що саме. Останнім часом він мало говорить з нею. Він відсторонився. Чи, можливо, він уникає її через її післяпологову депресію. Він розчарувався в ній. А хто — ні? Сьогодні він явно віддає перевагу яскравій і блискучій Синтії.

Анна перевіряє, котра година, і терпець їй уривається.

— Я йду. Я мала глянути на дитину о першій.

Вона дивиться на Марко.

— Можеш сидіти, скільки хочеш, — кидає вона крізь зуби. Марко кидає на неї пронизливий погляд, очі в нього блищать. Раптом Анні видається, що він не такий уже й п’яний, а от їй паморочиться в голові. Вони сперечатимуться про це? На очах у сусідів? Серйозно?…