Наталія Павліщева

Автобіографія:

«Народилася страшно подумати як давно — у березні 1955 року, і страшно уявити як далеко — на самому півдні тодішнього Радянського Союзу в Туркменії, де проходив службу батько.

Перший дитяче спогад: «Мамо, воду привезли!», артилерійський полк стояв посеред пустелі (хто б ще пояснив навіщо).

Школу закінчила теж в Туркменії в 16 років і після цього там навіть не бувала (на жаль і ах, тепер це закордон!). Батька перевели до Ленінграда, а мене чекав Ленінградський університет.

Спроба стати хіміком не вдалася, організм не побажав працювати з хімікатами, відреагувавши страшної алергією. Довелося перекваліфіковуватися в технолога швейного виробництва.

Оскільки чоловік теж був військовим, за життя змінила безліч місць проживання і ще більше місць роботи. Зокрема викладала в Ліцеї і продавала нерухомість та... газети (цікаве, між іншим, заняття).

Зараз живу у передмісті Санкт-Петербурга, у славному зеленому (буває і таке) місті Всеволожськ. Моя група підтримки — мама Ольга Михайлівна (найвідданіший читач), брат Олексій(швидше скептик ) і дочка Катя зі своїм другом Сергієм (морально — комп’ютерна підтримка). Без них я нікуди.

Кімната забита найрізнішими книгами, які періодично стопками роздаються, але їх місце відразу займають наступні. Бажання поділитися тим, що дізналася сама, підштовхнуло і до клавіатури комп’ютера.

Читачів своїх люблю, навіть якщо вони мене лають, бо знають більше. Але ніколи не пишу «просто так», хоча зазвичай обираю далеко не найвизнанішу версію подій.

Девіз: «Майте на все власну думку, але не нав’язуйте її іншим».