Володимир Одоєвский

Одоєвський Володимир Федорович (1803-1869) – князь, відомий письменник першої половини XIX століття.

 Отримав першокласне по тому часу виховання в Благородному пансіоні при Московському університеті(1816-1822). Служив по відомству іноземних сповідань, редагував у свій час разом з. А. Заблоцким-Десятовским «Журнал міністерства внутрішніх справ» і «Сільське читання». У 1846 був призначений помічником директора Імператорської публічної бібліотеки в Петербурзі і Румянцевського музею, в 1861 - сенатором московських департаментів сенату.

Філософія Шеллінга надовго залишилася дороговказною зіркою Одоєвського. Він друкував філософські статті, а також художні новели, алегорії і апологи. Мораліст-автор виступав з сатирою проти етичної зіпсованості дворянського суспільства, викриваючи його пороки, але зовсім не прагнучи підірвати соціальні основи його існування.

Поглиблення в 30-40-х рр. філософських шукань привело Одоєвського до містицизму. Твори цього періоду, що об'єднуються поряд циклів, -«Строкаті казки Ірінея Модеста Гомозейки», «Будинок божевільних», «Російські ночі»- показують його значне творче зростання.  В той же час створюється і основний для Одоевского В.Ф. жанр філософської фантастичної новели, що знайшла свій найбільш вдалий вираз в циклі «Російські ночі». У своїх романтичних новелах він в значній мірі знаходився під впливом творчості Гофмана. 

У 30-40-х рр. Одоєвський стояв в першому ряду російських письменників. Його співпрацею дорожили такі редактори, як Пушкін, такі досвідчені видавці, як Краєвський.

Крім літератури ще і хімією, і алхімією, і технологією, і магією, і музикою, і кулінарією, і педагогікою (він писав між іншим і дитячі казки), і бібліологією, і медициною, і багатьма іншими питаннями; недаремно його, як і головного героя «Російських ночей», називали «Російським Фаустом». Неминучий крах кріпосної системи, що виразно намітився в кінці 40-х рр., вивів Одоєвського з безвиході универсалізму, але разом з тим припинилася і його творча робота.  Безліч його задумів залишилася нездійсненими, а рукописи – незакінченими.

Його архів, що зберігається в Ленінградській публічній бібліотеці, у багато разів перевершує його друкарську спадщину.