Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
УКР | РУС

Мігай Чиксентмігаї — «Потік. Психологія оптимального досвіду»

Потік. Психологія оптимального досвіду
М. Чиксентмігаї

Потік. Психологія оптимального досвіду

Код товару: 4086753
Мова: українська
Оригінальна назва: Flow: The Psychology of Optimal Experience
Мова оригіналу: англійська
Обкладинка: палітурка
Сторінок: 368
Формат: 150x220 мм
Видавництво: «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
Рік видання: 2017
ISBN: 978-617-12-2564-0
Вага: 565 гр.
145line
120грн

1

Новий погляд на поняття «щастя»

Вступ

Двадцять три століття тому Арістотель дійшов висновку, що понад усе на світі чоловіки та жінки прагнуть щастя. Тільки щастя люди прагнуть заради нього самого, а будь-яка інша мета — здоров’я, краса, гроші або влада — цінується тільки тому, що її досягнення, як ми сподіваємося, зробить нас щасливими. Багато що змінилося з часів Арістотеля. Наші знання про світи, що складаються із зірок та атомів, розширилися неймовірно. Давньогрецькі боги видаються безпорадними дітлахами порівняно з нинішнім людством і силами, якими ми тепер володіємо. Але в цьому, найважливішому, питанні за минулі століття дуже мало що змінилося. Ми розуміємо, що таке щастя, не краще, ніж Арістотель, а стосовно знання про те, як досягти цього благословенного стану, можна стверджувати, що нам узагалі нічим похвалитися.

Попри те, що зараз ми маємо міцніше здоров’я й живемо довше; попри те, що навіть найменш забезпечені з нас володіють матеріальними благами, немислимими ще кілька десятиліть тому (в палаці «короля-сонця», Людовіка XIV, було лише кілька ванних кімнат, стільці були рідкістю навіть у багатих домах середньовіччя, а жоден римський імператор не мав змоги увімкнути телевізор, коли йому ставало нудно); попри колосальні наукові знання, якими ми володіємо нині, люди часто вважають, що їхнє життя минає марно, що замість того, аби повнитися щастям, їхні роки спливають у тривозі й нудьзі.

Може, така доля людства — ми не спроможні реалізуватися повною мірою, і кожна людина завжди прагне більшого, аніж може мати? А може, ця поширена недуга, яка часто псує навіть найдорогоцінніші моменти нашого життя, є результатом того, що ми шукаємо щастя не там? Мета книжки полягає в тому, щоб за допомогою деяких інструментів сучасної психології дослідити найдавніше питання: коли люди почуваються найбільш щасливими? Якщо нам вдасться знайти відповідь на нього, то, можливо, ми, нарешті, зможемо будувати своє життя так, аби щастя в ньому стало більше.

За двадцять п’ять років до того, як почав писати ці рядки, я зробив одне відкриття, а весь цей час знадобився мені, аби усвідомити, що саме я відкрив. Називати відкриттям те, що спало мені на думку, можливо, не зовсім доречно, адже люди знали про це з давніх-давен. Але це слово все ж видається мені відповідним: моя «знахідка», хоча й добре відома, досі не була описана й теоретично пояснена у відповідній галузі науки (в цьому випадку йдеться про психологію). Отже, наступну чверть століття я присвятив дослідженню цього невловного феномена.

Моїм «відкриттям» було те, що щастя не є чимось, що трапляється. Це не результат талану або випадку. Його не можна придбати за гроші або домогтися силою. Воно залежить не від зовнішніх подій, а радше від того, як ми їх інтерпретуємо. Щастя — це стан, який кожен має готувати, культивувати й підтримувати особисто. Люди, які вміють керувати внутрішніми переживаннями, здатні визначати якість свого життя, і це відкриває для кожного з нас можливість стати щасливим.

Утім щастя неможливо досягти, свідомо шукаючи його. «Запитайте себе, чи ви щасливі, — говорив Дж.С. Мілль, — і ви перестанете бути щасливими». Ми знаходимо щастя тоді, коли повністю поринаємо в кожну деталь нашого життя, «добра» вона чи «погана», а не тоді, коли намагаємося шукати його безпосередньо. Віктор Франкл, австрійський психолог, добре підсумував це в передмові до своєї книги «Людина в пошуках сенсу»: «Не націлюйтесь на успіх — що більше ви прагнете до нього й робите його метою, то ймовірніше, що ви його не досягнете. Бо успіху, як і щастя, не можна домогтися; він має настати... як незумисний побічний ефект особистої відданості людини чомусь більшому, ніж вона сама».

То як же нам досягти цієї невловної мети, до якої неможливо дістатися прямим шляхом? Мої дослідження останньої чверті століття переконали мене, що спосіб існує. І цей кружний шлях починається з досягнення контролю над змістом своєї свідомості.

Наші уявлення про життя є результатом дії багатьох сил, що формують досвід, і від кожної з них залежить, почуваємось ми добре чи погано. Більшість цих сил перебувають за межами нашого контролю. Ми не так уже й багато можемо зробити зі своєю зовнішністю, темпераментом, статурою. Ми не можемо визначати (принаймні досі не могли), наскільки високими чи розумними виростемо. Ми не здатні вибирати ані батьків, ані час народження; не в моїх і не у ваших силах вирішувати, чи настане війна або криза. «Інструкції», закладені в наших генах, сила тяжіння, забрудненість повітря, історичний період, у який ми народилися, — ці та багато інших умов визначають, що ми бачимо, відчуваємо, робимо. Тож не дивно, що ми віримо в обумовленість нашої долі насамперед зовнішніми чинниками.

Але в кожного з нас трапляються моменти, коли, замість страждати під тиском невідомих сил, ми відчуваємо, що контролюємо свої дії і є господарями власної долі. У рідкісних випадках, коли це відбувається, ми переживаємо радість і глибоке піднесення, що надовго залишається в пам’яті як знакове — таким насправді має бути життя.

Саме це ми називаємо оптимальним переживанням. Це те, що відчуває яхтсмен, який міцно тримає курс, коли вітер свистить у його волоссі, а човен стрибає по хвилях, як лоша, — вітрила, корпус, вітер і море зливаються в гармонії, що вібрує в його венах. Це те, що відчуває художник, коли кольори на полотні починають змішуватись, створюючи магнетичну напруженість, і нова річ, жива форма набуває обрисів на очах у захопленого творця. Це почуття батька, коли маля вперше відповідає на його усмішку. Однак такі події відбуваються не тільки за сприятливих зовнішніх умов: люди, які вижили в концтаборах або уникли майже смертельної фізичної небезпеки, часто згадують, що в розпал своїх випробувань вони часом надзвичайно яскраво й емоційно сприймали прості події, наприклад, спів птаха в лісі, завершення важкого завдання або розділений із товаришем окраєць.

Усупереч поширеній думці, такі миттєвості, найкращі в нашому житті, не є моментами пасивності, розслаблення, відпочинку, хоча такі переживання теж можуть бути приємними, якщо ми наполегливо працювали задля їх досягнення. Кращі моменти зазвичай — коли тіло й розум людини напружені до краю в прагненні здійснити складну та важливу справу. Отже, оптимальне переживання — це те, що ми робимо, створюємо. Для малюка це може бути мить, коли він тремтячими пальчиками встановлює останній кубик на вежу, яку спромігся вибудувати, — вищу, ніж будь-коли доти; для плавця — спроба побити власний рекорд; для скрипаля — опанування складного музичного пасажу. Для кожної людини існують тисячі нагод, викликів, які сприяють самовдосконаленню.

Такі переживання не завжди є приємними в момент їх виникнення. М’язи плавця розриваються від болю й напруження під час його «зоряного запливу», його легені готові вибухнути, в голові паморочиться від утоми — і все ж це, можливо, найкращі моменти його життя. Процес опанування власного життя ніколи не буває легким, а іноді це може бути й боляче. Але в довгостроковій перспективі оптимальні переживання складаються у відчуття оволодіння власним життям або, можливо, краще сказати, причетності до визначення змісту свого життя, і це відчуття найближче до того, що ми зазвичай називаємо щастям.

У ході своїх досліджень я намагався з’ясувати й максимально точно описати, що відчувають люди в моменти, коли вони найбільше задоволені собою, і чому. У моїх перших дослідженнях узяли участь кілька сотень «експертів»: митці, спортсмени, музиканти, шахісти, хірурги, одне слово, люди, які, здається, витрачають свій час саме на ту діяльність, яка є для них сенсом існування. На основі їхніх звітів про те, що вони відчували, займаючись улюбленою справою, я розробив теорію оптимального переживання, що ґрунтується на понятті потоку — стану, в якому люди настільки залучені в процес, що все інше втрачає значення, і саме переживання якого є настільки приємним, що вони готові платити за задоволення займатися цим.

Керуючись цією теоретичною моделлю, моя дослідницька група в Університеті Чикаго, а потім і колеги по всьому світу опитали тисячі людей, представників найрізноманітніших верств суспільства. Ці дослідження показали, що оптимальні переживання люди описують однаково, незалежно від статі, вікових і культурних відмінностей. Досвід потоку не був привілеєм еліти з багатих, промислово розвинених регіонів. Про нього розповідали, по суті, одними й тими самими словами літні жінки в Кореї, люди середнього віку в Таїланді та Індії, підлітки в Токіо, пастухи з індіанського племені навахо, фермери в італійських Альпах і робітники складального конвеєру з Чикаго.

На початку наші дані складалися з інтерв’ю та анкет. Для досягнення більшої точності ми з часом розробили новий метод вимірювання якості суб’єктивного переживання. Цей метод, названий методом вибірки переживань (Experience Sampling Method), полягає в тому, що людей просять протягом тижня носити із собою електронний пристрій типу пейджера й записувати, що вони відчувають і про що думають у моменти, коли пейджер подає сигнали. Пейджер активується радіопередавачем приблизно вісім разів на день через випадкові проміжки часу. Наприкінці тижня кожен респондент подавав, по суті, запис, письмовий фільм-кліп свого життя, «змонтований» із вибірки випадкових моментів. Зрештою, було зібрано понад сто тисяч таких «зрізів переживань» із різних куточків світу. Висновки книжки, яку ви тримаєте в руках, ґрунтуються саме на цих даних…