Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
УКР | РУС

Айзек Азімов — «Фундація»

Фундація. Книга 1
А. Азімов

Фундація. Книга 1

Код товару: 4091418
Мова: українська
Оригінальна назва: Foundation
Мова оригіналу: англійська
Обкладинка: палітурка
Сторінок: 224
Формат: 135х205 мм
Видавництво: «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
Перекладач(і): Р. В. Клочко
Серія: Фундація
Рік видання: 2017
ISBN: 978-617-12-3356-0
Вага: 240 гр.
167line
139грн

Частина І. ПСИХОІСТОРИКИ

ГАРІ СЕЛДОН — …народився в 11988 році Галактичної ери, помер у 12069 році. Ці дати частіше подаються за літочисленням поточної Ери Фундації — 79-1 роки е. ф. Народжений у сім’ї представників середнього класу на Геліконі, сектор Арктура (де його батько, згідно з сумнівною легендою, вирощував тютюн на гідропонних плантаціях), він рано проявив дивовижні математичні здібності. Існує безліч анекдотів про ці його здібності, і деякі з них суперечать один одному. У віці двох років він, як кажуть… Безсумнівно, свій найбільший внесок він зробив у галузі психоісторії. Селдон зайнявся нею тоді, коли вона була не більше, ніж набір розпливчастих аксіом, а залишив її ґрунтовною статистичною наукою. Найкращою і найдетальнішою на сьогодні його біографією є праця Ґаала Дорніка, який познайомився з науковцем, ще будучи зовсім молодим, за два роки до смерті великого математика. Історія їхнього знайомства…

Галактична енциклопедія

 

1.

Його звали Ґаал Дорнік і він був сільським хлопцем, який до того ніколи не бачив Трентора. Тобто, не бачив у реальному житті. Він бачив його багато разів на гіпервідео, а іноді й у приголомшливих тривимірних випусках новин, що висвітлювали коронацію Імператора або відкриття засідання Галактичної Ради. І хоча він прожив усе своє життя на планеті Синнакс, яка кружляла навколо однієї з зірок на краю Блакитної Туманності, він, як бачите, не був відрізаний від цивілізації. Як і жодне місце в тогочасній Галактиці.

На тоді в Галактиці налічувалося 25 мільйонів населених планет, і всі вони зв’язувалися присягою на вірність Імперії, столицею якої і був Трентор. Це якраз ті останні п’ятдесят років, коли про Імперію ще можна було таке сказати.

Для Ґаала ця поїздка стала справжньою кульмінацією його молодого наукового життя. У космосі він бував і до цього, тож сам політ для нього мало що значив. Якщо чесно, раніше він літав не далі єдиного супутника Синнаксу, де здобував потрібні йому для дисертації дані про механіку руху метеоритів, але ця космічна подорож однаково була на півмільйона миль, або півмільйона світлових років.

Він морально готувався лише до стрибка крізь гіперпростір — явища, якого він ще не переживав під час звичайних міжпланетних мандрівок. Стрибок залишався й, імовірно, завжди буде єдиним практичним способом подолати відстань між зірками. Подорож крізь звичайний простір могла тривати зі швидкістю не вищою за швидкість світла (одне з наукових понять, що збереглися ще із забутого світанку людської історії), а це означало б роки мандрів навіть між найближчими населеними системами. А крізь гіперпростір — область, яку важко було собі уявити і яка не була ні простором, ні часом, ні матерією, ні енергією, ні чимось, ні нічим, — можна було пройти вздовж Галактики за інтервал, що дорівнював двом найближчим моментам часу.

Ґаал чекав першого з цих стрибків, дещо побоюючись, аж у животі трохи крутило, а завершилося все незначною вібрацією, маленьким внутрішнім поштовхом, який припинився, перш ніж він усвідомив, що щось відчув. От і все.

Після цього був лише корабель, великий і блискучий; приголомшливий результат дванадцяти тисячоліть імперського прогресу; і він сам, зі своєю нещодавно захищеною докторською дисертацією з математики та запрошенням від великого Гарі Селдона прилетіти на Трентор, щоб узяти участь у його значному та трохи таємничому проекті.

Після розчарування від стрибка Ґаал з нетерпінням чекав, коли з’явиться Трентор. Він не виходив з оглядової зали. Щоразу, коли в оголошений час відчинялися сталеві затвори люків, він завжди був поруч, спостерігаючи за суворим блиском зірок, захоплюючись неймовірними хмарами зоряних скупчень, схожих на величезну масу світлячків, немов спійманих у своєму леті й завмерлих назавжди.

Якось він побачив холодний синьо-білий дим газової туманності, що пропливала над ілюмінатором за п’ять світлових років від корабля, здалеку нагадуючи молоко. Вона наповнила кімнату крижаними тонами, а потім зникла з поля зору за дві години, після чергового стрибка.

Сонце Трентора спершу було важко побачити — біла плямка, що губилася в міріадах таких самих зірок, і тільки позначка в корабельному путівнику вказувала на неї. Тут, біля центру Галактики, густі скупчення зірок. Але з кожним стрибком ця зірочка сяяла все яскравіше, а решта блідли й рідшали на її тлі.

До зали зайшов офіцер і сказав:

— Оглядову залу буде зачинено на весь час, що лишився до кінця подорожі. Підготовка до посадки.

Ґаал пішов слідом за ним, тримаючись за білий рукав із зображенням зорельота й сонця Імперії.

— Можна мені залишитися? — спитав він. — Я хотів би подивитися на Трентор.

Офіцер усміхнувся, і Ґаал трохи почервонів. Йому спало на думку, що він говорить із провінційним акцентом.

Офіцер відповів:

— До ранку ми вже приземлимося на Трентор.

— Я мав на увазі, що хочу побачити його з космосу.

— Вибач, мій хлопчику. Якби це була космічна яхта, то це, може, і вдалося б зробити. Але ми гальмуватимемо, повернувшись до Сонця. Ти ж не хочеш одночасно і осліпнути, і отримати опіки та шрами від радіації?

Ґаал пішов до виходу. Офіцер гукнув йому вслід:

— Хлопче, згори Трентор однаково був би для тебе сірою плямою. Чому б тобі не замовити космічний тур, коли ми приземлимося? Вони дешеві.

Ґаал озирнувся.

— Дуже вам дякую за пораду.

Його охопило розчарування, наче маленького хлопчика, така дитяча легковажність природна і для дорослого, і Ґаалові до горла підкотився клубок. Він ніколи не бачив Трентор, неймовірну розпростерту планету, велику, наче життя, і не очікував, що доведеться чекати довше.

 

2.

Корабель приземлився в мішанині шумів. Було чути віддалене шипіння атмосфери, яку прорізав корабельний метал. Спокійне дзижчання кондиціонерів, що боролися з теплотою від тертя, і дедалі повільніший шум двигунів, які виконували гальмування. Було чути голоси чоловіків і жінок, які зібралися в приміщеннях для висадки, і скрегіт лебідок, що піднімали багаж, пошту та вантажі до довгої осі корабля, звідки їх потім мали перевезти на розвантажувальну платформу.

Ґаал відчув легку вібрацію, яка означала, що корабель уже не рухається самостійно. Гравітація судна протягом кількох годин поступилася гравітації планети. Тисячі пасажирів терпляче сиділи в приміщеннях для висадки, які легко розгойдувалися в м’яких силових полях, щоб пристосувати людей до зміни напрямку гравітації. Тепер вони повзли вниз звивистими пандусами до великих шлюзів, що зяяли попереду.

Багаж Ґаала був незначним. Він стояв біля столу, поки його пожитки швидко й зі знанням справи розібрали та склали знову. Візу в паспорті перевірили й поставили печатку. Він сам не звернув на все це жодної уваги. Це був Трентор! Повітря тут здавалося трохи щільнішим, а гравітація трохи більшою, ніж на його рідній планеті, але він до цього звикне. Він запитав себе — чи звикне до цих величезних розмірів?

Будівля космопорту була величезною. Дах височів так далеко, що його ледь було видно. Ґаал майже уявив собі хмари, що могли б формуватися під цим безмежним покриттям. Протилежної стіни взагалі не було видно; лише чоловіки та столи й підлога, яка сходилася в одній точці, аж доки не губилася в тумані.

Чоловік за столом знову заговорив. Його голос звучав роздратовано. Він сказав:

— Проходьте, Дорнік. — Йому довелося відкрити візу й знову глянути, перш ніж він згадав ім’я.

— А де… де… — почав Ґаал.

Чоловік за столом ткнув пальцем:

— Стоянка таксі праворуч і третій поворот наліво.

Ґаал рушив, побачивши напис, що світився, крутячись і зникаючи у повітрі: «ТАКСІ В УСІ НАПРЯМКИ».

Коли Ґаал пішов, з натовпу відокремилася якась постать і підійшла до столу. Чоловік за столом підвів голову й коротко кивнув. Постать кивнула у відповідь і рушила слідом за молодим іммігрантом.

Це було вчасно, бо він устиг почути пункт призначення Ґаала. Ґаал обіперся на бар’єр. На маленькій табличці було написано «Диспетчер». Чоловік, якого стосувався напис, не підводячи голови, спитав:

— Куди?

Ґаал завагався, і навіть ці кілька секунд роздумів створили позаду нього чималу чергу.

Диспетчер підвів голову:

— Куди?

У Ґаала було небагато грошей, але ж це тільки одна ніч, а потім він матиме роботу. Він намагався здаватися байдужим:

— До хорошого готелю, будь ласка.

Диспетчера це не вразило.

— Вони всі хороші. Назвіть, до якого.

Ґаал у відчаї відповів:

— До найближчого, будь ласка…