Закрити
Відновіть членство в Клубі!
Ми дуже раді, що Ви вирішили повернутися до нашої клубної сім'ї!
Щоб відновити своє членство в Клубі — скористайтеся формою авторизації: введіть номер своєї клубної картки та прізвище.
Важливо! З відновленням членства у Клубі Ви відновлюєте і всі свої клубні привілеї.
Авторизація для членів Клубу:
№ карти:
Прізвище:
Дізнатися номер своєї клубної картки Ви
можете, зателефонувавши в інформаційну службу
Клубу або отримавши допомогу он-лайн..
Інформаційна служба :
(067) 332-93-93
(050) 113-93-93
(093) 170-03-93
(057) 783-88-88
Якщо Ви ще не були зареєстровані в Книжковому Клубі, але хочете приєднатися до клубної родини — перейдіть за
цим посиланням!
Вступай до Клубу! Купуй книжки вигідно. Використовуй БОНУСИ »
УКР | РУС

Чак Поланік — «Чарівна ти»

Чарівна ти
Ч. Поланік

Чарівна ти

Код товару: 4088280
Мова: українська
Обкладинка: палітурка
Сторінок: 288
Формат: 135х205 мм
Видавництво: «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
Рік видання: 2015
ISBN: 978-966-14-9098-6
Вага: 270 гр.
Вікові обмеження: 18+
110line
90грн

***

Навіть коли стався цей напад, суддя щиро кліпав очима. Присяжні відсахнулися з жахом та огидою. Журналісти щулилися від страху на гальорці. Ніхто в залі засідань не поворухнувся, щоб їй допомогти. Пальці секретаря суду і далі сумлінно порхали по клавішах, нотуючи слова Пенні:

— Люди! Він робить мені боляче! Будь ласка, зупиніть його!

І ці пальці-метелики відбивали її крик:

— Ні!..

Стенографіст занотував довгий стогін, плач, зойки. А далі були благання Пенні.

Його пальці вистукували:

— Допоможіть!

Вони додавали:

— Досить!

Усе, певно, склалося б інакше, якби в залі суду перебували інші жінки, але тут не було жодної. За останні кілька місяців усі жінки кудись зникли. Уся громадська сфера позбулася жінок. Ті, хто зараз витріщався на Пенні — суддя, присяжні, глядачі, — усі до одного були чоловіками. Цей світ належав чоловікам.

Секретар суду надрукував:

— Будь ласка!

А потім:

— Будь ласка, ні! Тільки не тут!

Крім Пенні, ніхто не рухався. Її широкі штани зібралися біля щиколоток. Зірвана білизна оголила її перед усіма, хто насмілювався підвести погляд. Жінка пручалася, викручувалася, намагаючись вирватися. Художники в перших рядах похапцем робили замальовки її боротьби з нападником, схоплювали найдрібніші деталі подертого на клапті вбрання, сплутаного волосся, яке шмагало повітря. Руки з мобільними телефонами подекуди здіймалися, щоб зробити кілька знімків або зняти пару секунд на відео. Здавалося, що її благання змусили всіх присутніх завмерти, лише її різкий голос лунав у мовчазній залі суду. І це вже не нагадувало крик однієї-єдиної зґвалтованої жінки — вібруючі, мерехтливі спалахи звуків свідчили про те, що десь іще десятки жінок потерпають від насилля. Сотні. Цілий світ волає.

Вона боролася на місці свідка. Намагалася звести ноги, відштовхнути біль. Відвела голову, силячись упіймати бодай чийсь погляд — байдуже, чий саме. Якийсь чоловік обхопив долонями голову, затиснув вуха, міцно заплющив очі, почервонів, як наляканий хлопчисько. Пенні подивилася на суддю — він співчутливо зітхнув, але його суддівський молоток так і не закликав до порядку. Судовий пристав втягнув голову в плечі та щось пробубонів у причеплений на груди мікрофон. Він ніяково тупцяв і здригався від її криків, тримаючи пістолет у кобурі.

Дехто крадькома поглядав на годинник або на повідомлення, ніби стримуючись задля самої Пенні. Ніби, перш ніж волати та привселюдно спливати кров’ю, треба було ліпше подумати. Ніби і в цьому нападі, і в своїх стражданнях вона була сама винна.

Здавалося, що адвокати зіщулилися в своїх дорогих костюмах в тонку смужку. Вони енергійно тасували свої папірці. Навіть її власний хлопець сидів, роззявивши рота від цілковитої неймовірності того, що на неї так брутально напали. Певно, хтось таки викликав «швидку», і невдовзі центральним проходом квапливо пересувалися лікарі.

Схлипуючи та дряпаючись нігтями задля захисту, Пенні силкувалася зберігати тяму. Якщо вдасться підвестися, якщо вдасться видертися з місця свідків, вона могла би втекти. Врятуватися. У залі суду було не проштовхнутися, наче в міському автобусі в годину пік, але ніхто не схопив того, хто напав на неї, ніхто не спромігся його відтягнути. Ті, хто стояв, зробили пару кроків назад. Усі спостерігачі відскочили, наскільки дозволяли стіни, залишаючи Пенні з ґвалтівником у спорожнілій залі.

Крізь натовп пробилися двоє лікарів. Коли перший дістався Пенні, дівчина кинулася на нього, продовжуючи задихатися й боротися, але її заспокоїли, вмовили припинити спротив. Запевняли, що вона в безпеці. Що найгірше вже позаду. Пенні бив озноб, уся вона промокла від поту і тремтіла від жаху. Куди не кинь оком — усюди стіна з облич людей, які намагаються приховати погляд, щоб не стикатися з такими ж сором’язливими поглядами інших присутніх.

Лікарі поклали її на ноші, один навіть підіткнув ковдру навколо її тремтячого тіла, поки інший застібав ремінці, щоб вона міцно трималася на ношах. Нарешті суддя постукав молотком, оголошуючи перерву.

Лікар, що застібав ремінці, спитав:

— Чи можете ви сказати, який зараз рік?

У Пенні від крику було запалене горло. Голос схрип, але вона правильно вказала рік.

— Чи можете ви назвати ім’я президента? — спитав лікар.

Пенні майже вимовила «Кларісса Хінд», але зупинила себе. Президент Хінд померла. Перша і єдина жінка-президент померла.

— Чи можете назвати своє ім’я? — обидва лікарі, безумовно, були чоловіками.

— Пенні, — промовила вона. — Пенні Гарриґан.

Обидва чоловіки, що схилися над нею, миттєво її впізнали. Їхні професійно спокійні обличчя осяяли радісні усмішки.

— А я й собі дивуюсь, що знайоме обличчя, — жваво запевнив один з них.

Його колега клацнув пальцями, дратуючись, що не ніяк не може пригадати слова. Він виголосив:

— Ви… ви та сама жінка, з журналу «Нешнл Інкваірер»!

Перший тикнув пальцем у сповиту та безпорадну Пенні, з якої не зводив погляду жоден присутній у залі.

— Пенні Гарриґан! — вигукнув він наче звинувачення. — Ви — та сама Пенні Гарриґан, Попелюшка Розумника.

Лікарі підхопили ноші, поставили їх на колеса. Натовп розступився, даючи їм проїхати.

Другий лікар теж кивнув, упізнавши дівчину.

— Той хлопець, якому ви відмовили, — він же найбагатша людина в світі?

— Максвелл, — пригадав перший. — Його ім’я Лінус Максвелл. — Він похитав головою, не в змозі збагнути.

Пенні не тільки зґвалтували в залі федерального суду на очах у безлічі свідків, жоден з яких і пальцем не поворухнув, щоб зупинити нападника, а тепер і лікарі «швидкої допомоги» вважають її дурепою.

— Слід було вийти за нього заміж, — поки вони їхали до амбулансу, розмірковував перший лікар. — Пані, якщо б ви побралися з тим хлопцем, були б найбагатшою жінкою в світі…

Корнеліус Лінус Максвелл. К. Лінус Максвелл. Завдяки репутації гульвіси жовта преса нерідко називала його «Оргазмаксвелл». Найбагатший в світі мегамільярдер.

Ті ж самі таблоїди охрестили її Попелюшкою Розумника. Пенні Гарриґан та Корні Максвелл. Вони познайомилися рік тому. Здавалося, що минула ціла вічність. Що було це в зовсім іншому світі.

Ліпшому світі.

Ніколи в історії людства не було кращого часу, щоб народитися жінкою. Пенні знала це.

Вона дорослішала й повторювала це, наче мантру: «Ніколи в історії людства не було кращого часу, щоб народитися жінкою».

Її світ був більш-менш ідеальний. Вона нещодавно закінчила юридичний факультет у першій третині списку випускників факультету, але двічі не спромоглася скласти адвокатський іспит. Двічі! І річ не в сумнівах у собі, а в тому, що її почала переслідувати інша думка. Пенні непокоїло те, що завдяки всім перемогам, здобутим у жорсткій боротьбі за визволення жінок, стати амбіційною, оптимістично налаштованою адвокаткою не такий уже й тріумф. Більше це не вважалося досягненням. Це здавалося не більш зухвалим, ніж у 1950-х роках бути домогосподаркою. Ще два покоління тому суспільство заохочувало б її бути домогосподаркою й матусею. Зараз усі мали ставати юристами. Або лікарями. Або спеціалістами з ракетобудування. Хай там як, цей вибір був зумовлений скоріше модою та державною політикою, ніж бажанням самої Пенні.

Ще навчаючись в університеті, вона витрачала свій час на те, щоб здобути схвальні відгуки професорів відділення гендерних досліджень університету Небраски. Вона змінила мрії своїх батьків на догму викладачів, але жодна точка зору не була цілковито її власною.

Річ у тім, що Пенелопа Енн Гарриґан ще й досі була гарною дочкою — слухняною, кмітливою, шанобливою, яка завжди поводилася так, як їй наказували. Вона завжди зважала на поради оточуючих, старших людей. Однак вона жадала чогось більшого, ніж схвалення від батьків і наставників. За всієї поваги до Сімони де Бовуар, Пенні не воліла бути третьосортним спеціалістом. Жодних образ Белли Абзуг, але й просто мати диплом будь-якого університету вона теж не бажала. Не хотіла копіювати досягнення Сьюзан Б. Ентоні та Гелен Ґерлі Браун. Вона не воліла обмежуватися вибором: або домогосподарка, або адвокат. Або Мадонна, або шльондра. Вибором, який загруз у болоті вікторіанських мрій. Пенні шалено прагнула чогось поза межами самого фемінізму!

Її ненастанно бентежила думка, що якісь глибинні мотиви перешкоджали їй скласти адвокатський іспит. Якась таємна частка самої Пенні не воліла займатися юриспруденцією, і дівчина продовжувала сподіватися на диво, що врятує її від власних обмежених, передбачуваних мрій. Її цілі відповідали меті радикальних жінок минулого століття: стати юристом, змагатися з чоловіками. Але, як і будь-яка вже використана кимось мрія, ця скоріше нагадувала тягар. Її вже здійснили десять мільйонів інших жінок. Пенні бажала, щоб у неї мрія була власна, проте дівчина не мала жодного уявлення, яка саме.

Вона не знайшла цю мрію ані в ролі слухняної дочки, ані в навчанні, ковтаючи та випльовуючи зашкарублі ідеї професорів. Її тішила думка, що кожна дівчина її покоління стикається з подібною кризою. Усі вони успадкували свободу й зобов’язані нею майбутньому, щоб викувати новий кордон для прийдешнього покоління жінок. Прокласти нові шляхи.

Доки суцільно нова, оригінальна мрія не піднесе свою голівку, Пенні має наполегливо досягати старої: спершу місце в юридичній конторі, де вона носитиме смажені пиріжки, стільці, яких зажди не вистачає, зубрити білети перед наступним адвокатським іспитом.

Навіть зараз, у свої двадцять п’ять, вона турбувалася, що вже запізно.

Пенні ніколи не довіряла природнім поривам та інстинктам. Серед її найстрашніших жахів було те, що вона ніколи не відкриє й не розвине свій глибоко прихований хист та інтуїцію. Її особливий талант. Вона змарнує життя, переслідуючи цілі, які нав’язали їй оточуючі. Натомість вона хотіла повернути собі могутність і владу — примітивну, непереборну могутність, яка б переступала межі гендерних ролей. Вона мріяла володіти давньою магією, яка передувала самій цивілізації.

Доки Пенні набиралася сміливості, аби втретє скласти іспит, вона хвалилася тим, що отримала роботу в «Брум, Брум та Бриллштейн», найпрестижнішій фірмі в Манхеттені. Відверто кажучи, це не була робота в повному розумінні слова. Так, вона час від часу бігала у фойє до автомату «Старбакс» за лате та соєвим капучино, але навіть не щодня. В інші дні її відправляли за додатковими стільцями для великої наради. Пенні Гарриґан не називали адвокатом, доки ще не можна, але й невибагливим інтерном її теж не вважали.

У «Бі-Бі-енд-Бі» працювали допізна. Але робота була цікавою. Наприклад, сьогодні вона почула громовий гуркіт між баштами нижнього Манхеттена. На дах сідав гелікоптер. Шістдесятьма сімома поверхами вище на цьому гелікоптері прибув хтось надзвичайно важливий. Пенні стояла на першому поверсі, жонглюючи картонною коробкою з шістьма стаканчиками гарячого мокко. Дівчина очікувала ліфт. Роздивлялася своє відображення у відполірованих металевих дверцятах. Не красуня. Проте й не потвора. Ані низенька, ні висока. Красиве блискуче волосся спадало на плечі її звичайної блузки фірми «Брукс Бразерс».

Вона широко розплющеними карими очима відкрито дивилася на світ. Наступної миті її безтурботний вираз обличчя було стерто...