І не думав молодий пан Іван Тимофійович, що доля закине його в глухе село на такий довгий час, де, крім полювання, і зайнятися нічим. Одного разу в лісі пан збився з шляху і забрів у хату до Мануйлихи. Її і онуку Олесю всі в окрузі вважали чаклунками. І правда, чари юної і прекрасної Олесі полонили молодого пана. Вона нагадала йому любов «трефової дами». А чи не Олеся ця дама? Чи не вона вкраде спокій молодого пана? А від чар кохання нікому спасіння немає... («Олеся»)

У дівчат із закладу Ганни Марківни Шойбес були прекрасні імена. Всі вони нагадували свиту ангелів: здавалося, торкнися їх — і вони розчиняться, як чарівна мана. Але всі вони були ангелами, що впали. Волею долі, продані матір’ю або чоловіком, прийнявши невірне рішення і оступившись, вони стали іграшками в чужих руках. Але де ж спасіння? Хто може витягнути їх з ями пороку і печалі?.. («Яма»)