Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса

Класна книга, всім рекомендую. Мені відкрила очі на деякі речі

«Як рубали вишневий сад, або довга дорога з Бад-Емса» Оксани Забужко – змушує по-новому глянути на українську історію. Це книга про проблеми минулого та сучасності, про те як важливо шанувати мову та культуру, відстоювати українську ідентичність. Книга перегукується з однойменним романом А. Чехова, але якщо у Чехова акцент зроблено на особистій драмі героїв, то у Забужко йдеться про трагедію цілого народу. Авторка досліджує вплив Емського указу 1876 року на українське суспільство. «Це був удар по самій душі українського народу», - пише Забужко про Емський указ 1876 року. Цей указ гальмував розвиток України як сучасної держави, обмежуючи книгодрукування, постановку вистав та використання української мови в освіті. Для створення емоційно-динамічного тексту авторка використовує різні стилістичні прийоми, котрі допомагають їй виразити силу страждань, які пережив український народ протягом історії. «Як рубали вишневий сад, або довга дорога з Бад-Емса» негайно потрібно прочитати всім, хто досі має прихований комплекс меншовартості і думає, що українською говорять тільки «селюки» чи неосвічені люди.

РЕЦЕНЗІЯ НА КНИЖКУ ОКСАНИ ЗАБУЖКО «ЯК РУБАЛИ ВИШНЕВИЙ САД, АБО ДОВГА ДОРОГА З БАД-ЕМСА» Мова. Таке коротке слово, а який довгий і важкий шлях довелося подолати українцям, щоб вона нарешті звучала вільно. «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» відомої письменниці Оксани Забужко — це книжка, що переносить читача у історичне минуле нашого народу, яке і сьогодні нагадує про себе. Для української мови і культури Емський указ у 1876 році став справжньою катастрофою. Це стало початком руйнації нашої ідентичності, проте чомусь рідко хто про це задумується. Книжка присвячена пам’яті маловідомого широкому загалу архіваріуса Української Вільної Академії Наук Оксани Міяковської-Радиш. Вона відіграла важливу роль у збереженні української ідентичності в еміграції. Жінка походила з відомої родини, що зробила значний внесок у наш культурний розвиток. Ще однією постаттю у творі став Антон Чехов, російський письменник з українським походженням. І читач питає себе, де ж звʼязок. Відповідь: Оксана Міяковська- Радиш була нащадком сестер Міяковських з Сумщини, які надихнули Антона Чехова на створення «Трьох сестер». Ці жінки були одними з перших освічених українок, але їхню історію зобразили, як частину російської культури. Навіть прізвище Міяковської часто плутають з Маяковським. Лиш пара прикладів зросійщення українського та розмиття кордонів між культурами, а скільки ще наш «сусід» собі привласнив. Твір справді вартий уваги і заслуговує високої оцінки. Забужко майстерно зображує нашу історію, часто повертаючись і до сучасності. Чудовим доповненням стали фотографії, що допомагали ще глибше поринути у сюжет. І хоч книжка не є великою за обсягом і читається швидко, вона викликає свою гамму емоцій. Головна причина тому — актуальність. З тих часів змінилося насправді не так багато. Наш народ і далі потерпає від жахливих речей лише через те, що хоче бути незалежним. Ні для кого не секрет, що роками українську культуру намагалися принижувати і знищувати. Будемо реалістами, далеко не кожен хотів патріотично відстоювати свою ідентичність, чим наражав себе і свою сім’ю на небезпеку. Куди легше було просто піддатися владі і влитися у суспільство. Лиш одиниці наважувались боротися. І у творі ми бачимо ці дві сторони медалі. Єдиний мінус лиш у тому, що книжка не буде зрозуміла тому, хто нічого не знає про велику кількість постатей, які фігурують у сюжеті. Шкільних знань було недостатньо, і під час прочитання «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» виникала низка запитань. Забужко, як завжди, вдало використовує у творі різні тропи(навіть у назві). Усі ці символи, порівняння, метафори і алюзії допомагають нам краще сприймати історію. Сама книжка складається з восьми розділів. Кожен з них має свою специфічну назву, яка привертає увагу і спонукає до продовження знайомства з сюжетом. Погодьтеся, що «Білим по білому, або Про трьох Оксан із «плянети Ді-Пі» звучить значно цікавіше, ніж просто «Розділ пʼятий». У «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса» порушується багато важливих питань для нашого суспільства і згадується чимало важких історичних періодів. Зараз українцям варто читати більше такої літератури, особливо беручи до уваги суперечності щодо важливості мови. Люди просто забувають про всі жертви, а їх було чимало колись, та, на жаль, є і зараз. І поки народ не буде усвідомлювати, що українська мова і культура є важливими, доти історія буде повторюватися. Книжка безперечно рекомендована до прочитання.

Спочатку я здивувався, що за таку коротеньку книгу (90 ст, третина з яких - фотографії), але опам'ятався, бо це ж Оксана Забужко! Це одна з тих книг, яка важлива не кількістю сторінок та гарних дефеніцій, а смисловим наповненням. Ціна однозначно себе оправдовує, тож не сумнівайтеся, коли вирішите придбати її. (до речі, хоч я й та сама молодь, що грузне в соціальних мережах, але я все іще полемізую з авторами на берегах сторінок)))

«Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу..» - твір широковідомої в інтелігентських колах української письменниці, поетки та активної громадської діячки Оксани Забужко. Як вона сама зазначає,книга написана в її улюбленому жанрі – міксу мемуару, літературної розвідки та інтелектуального детективу. «Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емсу..» вказує на невивчені українцями уроки XIX століття, за які ми вимушені розплачуватися сьогодні. Книга охоплює значний часовий проміжок від прийняття Емського указу до XXI століття, тобто приблизно 150 років. Роздуми авторки вертяться навколо української інтелігенції та її долі в російській імперії на прикладі однієї родини Оксани Міяковської-Радиш, якій власне і присвячене цей «есей на 90 сторінок». «Як рубали вишневий сад..» піднімає важливі питання: якою була українська інтелігенція, чим займалася , що з нею стало, чим наші аристократи відрізнялися від «посаджених і завезених», доля української мови та культури під російським панування. Відповіді можна віднайти в процесі прочитання. Для мене це була перша книга Оксани Забужко. Хоч я і планувала познайомитися з її творчістю, проте не думала, що розпочну саме з цього твору. Книга не легка для прочитання, оскільки потребує певного підґрунтя (або багато-багато гуглити). Особисто мені було трохи важко сприймати текст через малу обізнаність з персоною Чехова та його твором «Три сестри». Проте це не робить книгу поганою чи не цікавою. Скоріше навпаки. Але головною перевагою ,я вважаю, є стислість викладу – в малому обсязі О.Забужко вдалося вмістити глибоку та важку тему для історії України. Читаючи, я отримувала задоволення від гострих та мітких речень авторки (але доволі специфічні, треба звикнути до стилю). Книга не на один раз – до неї треба час від часу повертатися. Тому в майбутньому планую повернутися. Чи порадила б я цю книгу для прочитання? Так. Але до цього треба бути морально готовим – відкритим сприймати нову інформацію, переосмислювати думки авторки та формувати свою думку. Можливо не кожен буде згоден з усіма роздумами Забужко, проте , на мою думку, якщо книга змушує «дискутувати з автором в голові» чи глибше зануритися в тему - це вже вияв якісної книги.