Стисла історія Європи. Від Перикла до сьогодення

Чи можна в книгу на менш ніж чотири сотні сторінок втиснути детальну історію Європи? Журналісту й письменнику Саймону Дженкінсу це, схоже, вдалося. Починаючи від Мінойської цивілізації й закінчуючи виходом Великої Британії з Євросоюзу, автор ретельно розписує всі найбуремніші події в історії людства, що розгорталися впродовж більш ніж чотирьох тисячоліть, присвячуючи певним періодам окремі глави. Звісно, за браком місця, опис калейдоскопу подій неможливий без стрімкої суто інформативної подачі інформації в вигляді дат, імен і географічних назв, що місцями перетворює читання книги на перегляд довідкової статті з Вікіпедії, хоча немало розділів, як то Антична доба, Стародавній Рим, Французька революція або світові війни, читати приємніше за рахунок більш розгорнутої подачі інформації, нехай і узагальненої. Той момент, коли кожен для себе вирішує самостійно, наскільки цікаво обирати саме такий формат книг, який, здається, може бути корисним у двох випадках – або коли «галопом по Європах» виникає бажання узагальнено ознайомитися з історією Європи, або використати книгу в якості розгорнутого змісту, щоб цю історію згадати. Напрошуються паралелі з іншими схожими книжками, наприклад, ілюстрованою Історією світу Джеремі Блека (до слова, Блек був серед читачів і радників щодо тексту книги Дженкінса до її виходу), в порівнянні з якою Дженкінс обрав шлях опису більшої кількості подій, пожертвувавши глибиною тексту, й важко однозначно сказати, чи це рішення правильне – читач проголосує грошовою одиницею. Відгук на практично довідникову літературу писати важко, але не можна не зупинитися на кількох зауваженнях по книзі. Не маючи жодного прихильного ставлення до авторитарних режимів і прямо пишучи про сфальшовані вибори в Росії, нехтування правами людей, вбивства опонентів та іменуючи Путіна популістом, автор називає запрошення Бушем-молодшим Грузії та Україні щодо вступу до НАТО «відвертою провокацією», яка лише створює небезпеку конфлікту між Заходом і Росією, а оптимізм, спричинений закінченням холодної війни та «експансіонізмом НАТО» під час вступу до організації країн Балтії порівнює з «легковажним тріумфуванням і зверхністю» європейців під час підписання Версальської мирної угоди, навіть не осікшись про право на волевиявлення народів щодо власного майбутнього. Ну й іще один показовий епізод у книзі, який зайвий раз доводить, що погляди автора на далекі від геополітичних глиб країни на кшталт України мало чим відрізняються від чемберленівського «не дати втягнути в конфлікт Британію через далеку країну і народ, про які ми нічого не знаємо» щодо чехословацьких Судетів [...] Як кажуть, добре, що журналіст, а не історик.

Досить сумбурна та суперечлива книга, а погляд на Україну та Росію взагалі обурливий. Автор дотримується замирливого та особливого шляху Росії, відкидаючи саму можливіть демократизації країни. Також незрозуміла критика Франції щодо гітлерівської Німеччини, мовляв саме Франція була винною в приході Гітлера до влади. Загалом це більше авторські есеї про історію, ніж класична книга з історії.